Глава 18 (1) від 22.09

Вечеря була смачною і ситною. Судячи з наявності свіжого м'яса, мисливці, яких вдень спорядив ватажок, повернулися зі здобиччю. Сьогодні Мірані було куди комфортніше, ніж учора ввечері. Оборотні вже майже не напружували, а їхні погляди не здавалися дратівливими. Здається, вона поступово починає звикати до тутешнього життя.

– Готова завтра вранці до ще одного рейду? – нахилився до неї Рік. – Чи волієш залишитися в замку?

Якщо чесно, то після сьогоднішньої прогулянки у неї відчутно гули ноги, але чомусь хотілося повторення.

– Я піду. Хоча від мене користі взагалі ніякої, – сказала не зовсім упевнено.

– Зате ти вчишся орієнтуватися у лісі. Погодься, корисні вміння, які можуть стати в нагоді.

– Ну, якщо дивитися з цього боку…

Як не дивно, цього разу праворуч від неї розташувався батько Рікдара, а його дружина сиділа поряд із Талілою і про щось неголосно розмовляла зі своєю спадкоємицею.

– На тобі ця сукня сидить так само чудово, як і на моїй дочці, – раптом зробив їй комплімент Зайнар. – Вона гарна дівчинка, але часто буває… надміру бешкетною.

– Деякі мої подруги у її віці були приблизно такими ж. Це цілком нормально, до того ж, скоро мине. Повинно минути… – відповіла Міра.

– Сподіваюся, ви зможете потоваришувати, – продовжив він, підливаючи їй фруктовий напій.

– Думаю, ми вже потоваришували, – Мірана всміхнулася. – Вона навіть запропонувала вважати її сестрою.

– Так, Ліла давно просила сестричку, але сестра це не річ, її не дістати так легко.

«Це точно! Інакше б у мене також була».

– Зате тепер Таліла натішиться вдосталь. Може, я навіть встигну їй набриднути, – жартівливо сказала вона.

– Не встигнеш, – заперечив співрозмовник. – Вона (при всій своїй легковажності) не розкидається тим, що для неї важливо. І якщо ти для Ліли тепер «сестра», значить, ставиться до тебе вона і справді як до члена родини.

«Здається, Таліла не зовсім мала рацію, коли говорила, що її тут серйозно не сприймають».

– Якщо так, то я дуже рада, – щиро сказала Міра. – У мене немає ні сестри, ні брата, але я із задоволенням набуду нових родичів.

– Ми теж, – озвався він. – А що твої батьки? Щодо батька я вже зрозумів. А мати? Вона чекає на ваше повернення?

Хвора тема, дуже хвора.

– Вже ні, – зітхання вийшло надто сумним. – Ми з татом тепер залишилися вдвох, так і живемо.

– Співчуваю.

– Дякую. Але знаєте, я думаю, вона була чимось схожа на пані Раміну, – прикинула Міра. – Теж опікувала всіх діточок в окрузі.

У погляді чоловіка майнуло тепло, яке чудово показало, наскільки він дорожить дружиною. Цікаво, як вони познайомилися?

– Так і є, – він велично схилив голову. – Роль альфи клану накладає відповідальність як на ватажка, так і на його жінку. Хоча в Раміни це й так у крові.

Мірана не зовсім зрозуміла, що він хотів цим сказати, але кивнула.

«Прийде час, дізнаюся».

Залишок вечері пройшов досить спокійно, якщо не зважати на похмурого погляду Кайлара. Але його з лишком компенсували доброзичливі погляди Ройса та мовчазна підтримка Рікдара. Ватажок був поруч, і одного цього достатньо, щоб почувати себе в безпеці. Дайл, до речі, знову поглядав на Міру пустотливими оченятами, і вона, виходячи із зали, підморгнула хлопчику.