Глава 18

Вечеря була смачною і ситною. Судячи з наявності свіжого м'яса, мисливці, яких вдень спорядив ватажок, повернулися зі здобиччю. Сьогодні Мірані було куди комфортніше, ніж учора ввечері. Оборотні вже майже не напружували, а їхні погляди не здавалися дратівливими. Здається, вона поступово починає звикати до тутешнього життя.

— Готова завтра вранці до ще одного рейду? — нахилився до неї Рік. — Чи волієш залишитися в замку?

Якщо чесно, то після сьогоднішньої прогулянки у неї відчутно гули ноги, але чомусь хотілося повторення.

— Я піду. Хоча від мене користі взагалі ніякої, — сказала не зовсім упевнено.

— Зате ти вчишся орієнтуватися у лісі. Погодься, корисні вміння, які можуть стати в нагоді.

— Ну, якщо дивитися з цього боку…

Як не дивно, цього разу праворуч від неї розташувався батько Рікдара, а його дружина сиділа поряд із Талілою і про щось неголосно розмовляла зі своєю спадкоємицею.

— На тобі ця сукня сидить так само чудово, як і на моїй дочці, — раптом зробив їй комплімент Зайнар. — Вона гарна дівчинка, але часто буває… надміру бешкетною.

— Деякі мої подруги у її віці були приблизно такими ж. Це цілком нормально, до того ж, скоро мине. Повинно минути… — відповіла Міра.

— Сподіваюся, ви зможете потоваришувати, — продовжив він, підливаючи їй фруктовий напій.

— Думаю, ми вже потоваришували, — Мірана всміхнулася. — Вона навіть запропонувала вважати її сестрою.

— Так, Ліла давно просила сестричку, але сестра це не річ, її не дістати так легко.

«Це точно! Інакше б у мене також була».

— Зате тепер Таліла натішиться вдосталь. Може, я навіть встигну їй набриднути, — жартівливо сказала вона.

— Не встигнеш, — заперечив співрозмовник. — Вона (при всій своїй легковажності) не розкидається тим, що для неї важливо. І якщо ти для Ліли тепер «сестра», значить, ставиться до тебе вона і справді як до члена родини.

«Здається, Таліла не зовсім мала рацію, коли говорила, що її тут серйозно не сприймають».

— Якщо так, то я дуже рада, — щиро сказала Міра. — У мене немає ні сестри, ні брата, але я із задоволенням набуду нових родичів.

— Ми теж, — озвався він. — А що твої батьки? Щодо батька я вже зрозумів. А мати? Вона чекає на ваше повернення?

Хвора тема, дуже хвора.

— Вже ні, — зітхання вийшло надто сумним. — Ми з татом тепер залишилися вдвох, так і живемо.

— Співчуваю.

— Дякую. Але знаєте, я думаю, вона була чимось схожа на пані Раміну, — прикинула Міра. — Теж опікувала всіх діточок в окрузі.

У погляді чоловіка майнуло тепло, яке чудово показало, наскільки він дорожить дружиною. Цікаво, як вони познайомилися?

— Так і є, — він велично схилив голову. — Роль альфи клану накладає відповідальність як на ватажка, так і на його жінку. Хоча в Раміни це й так у крові.

Мірана не зовсім зрозуміла, що він хотів цим сказати, але кивнула.

«Прийде час, дізнаюся».

Залишок вечері пройшов досить спокійно, якщо не зважати на похмурого погляду Кайлара. Але його з лишком компенсували доброзичливі погляди Ройса та мовчазна підтримка Рікдара. Ватажок був поруч, і одного цього достатньо, щоб почувати себе в безпеці. Дайл, до речі, знову поглядав на Міру пустотливими оченятами, і вона, виходячи із зали, підморгнула хлопчику.

— Вибач, Ріку, здається, я погарячкувала, — хоча мати вибачалася, почуття провини в її погляді було на денці.

— Що таке? — зітхнув Рікдар і втомлено потер скроню.

— Ми сьогодні розмовляли з Мірою і я… — почала була вона і замовкла, ніби добираючи правильні слова.

— Що?

І чому в нього такі нерайдужні передчуття?

— Ми говорили про твою мітку… — багатозначно сказала вовчиця. — І розмова плавно перейшла на вовченят… ем, дітей…

— Ма-а-мо! — він мало не схопився з крісла, проте вона його зупинила.

— Ну що «мамо»?! Ми так довго чекали на твою обраницю, от я на радощах і не стрималася.

Ватажок вилаявся крізь зуби, але потім вибачився перед батьками.

— Що ж ви… — він прикро цокнув язиком і скуйовдив волосся. — Я ж казав, що Міра і без того всіх нас боїться. Вона тепер мене взагалі до себе не підпустить!

Мати сіла на підлокітник і заспокійливо поклала руку на його долоню:

— Ще як підпустить! Думаєш, не знаю, що було між вами в саду?

— Та що ж це за будинок?! — смикнувся Рік, але руку в матері не забрав. — Ніде не усамітнитися!

— Тільки в твоїх покоях, любий, — вона лукаво блиснула очима.

Він глянув на батька, але той вдавав, що його взагалі немає в кімнаті. Та це, мабуть, змова!

— Тепер зрозуміло, чому Міра завела цю дивну розмову про те, як ми народжуємося, — зітхнув ватажок.

— А, ну так. Я їй казала, як було б добре потримати на руках пухнасті грудочки, а вона вся зблідла, — повідомила матір.