Глава 17

— Як усе минулося? — спитав Рікдар, коли вони прямували до лабораторії, що, як виявилося, розташовувалася в окремому крилі.

— Ти про що? — уточнила Міра якнайнейтральніше, але на перевертня намагалася не дивитися.

— Моя мати не казала тобі нічого… ем… незвичайного?

«Ще як казала! Занадто багато всього!»

— Ну… ми обговорювали облаштування замку… І вона сказала, що мені тут завжди раді, — довелося відбутися напівправдою. Не повідомляти ж про «пухнасті грудочки» та інші речі?!

— Так, дуже раді, — луною повторив він.

Якийсь час вони мовчали, а потім стало зовсім не до розмов, тому що в лабораторії було кілька перевертнів, включаючи Ройса та Кайлара. Саме приміщення нагадувало головну лабораторію академії: простору залу з безліччю шафок та столів, на яких розташовувалося різноманітне обладнання, колбочки, реторти та ще повно всякої всячини. Наскільки зрозуміла Міра, є ще кілька невеликих кімнат для закритих досліджень. От би собі одну таку кімнатку та вільного часу побільше!

— Ну що, як справи? — ватажок підійшов до побратимів.

— Поки що все як і раніше, — безрадісно відповів Ройс.

— Нічого, намагатимемося знову. Давай сюди цю штуковину, я спробую, — розпорядився Рік. — А Міра нехай подивиться.

На стіл перед ними лягла жахлива конструкція, що ощирялася на присутніх металевими зубами.

— Воно навіть без шкідливої ​​магії моторошно виглядає, — скривилася Мірана.

— Так, погань рідкісна, — сплюнув Кайлар і відвернувся.

Хотілося вірити, що він мав на увазі саме пастку.

— Спробуй просканувати, — запропонував ватажок.

Вона увімкнула магічний зір і спробувала розгледіти нитки заклинання. Ех, нічого конкретного, тільки спільне місиво, ніби пряжа, що звалялася. Це ж наскільки потрібно бути сильним магом, щоб побачити всі ниточки і тим паче створити щось подібне? Похитавши головою, Міран відійшла на пару кроків, щоб не заважати Ріку.

Він наблизився і підняв руку над капканом, створив потік енергії і почав читати якесь заклинання. Зубаста конструкція почала мерехтіти, а голос «вовка» звучав все твердіше. На його обличчі читалася напруга, але дихання було рівним і глибоким, хоч по скроні побігла крапелька поту. Нарешті пастка спалахнула і згасла, а ватажок різко видихнув.

— Förbannat!

Вочевидь, зеленоокий вилаявся. Підлазити чоловікові під руку, коли в нього щось пішло не так — остання справа. Тому Міра просто мовчала і чекала на його подальші дії, замість того, щоб закидати співчутливими фразами, на кшталт, «Що, нічого не вийшло?», «Ну, не засмучуйся, наступного разу вийде!» та іншими дурницями.

Рікдар намагався ще й ще, але все виходило з тим самим результатом, а Міра спостерігала за його діями, запам'ятовувала тонкощі і напружено міркувала.

— Знову не вийшло, — нарешті сказав він. — Розвіялося без сліду. Тепер це просто непотрібний шматок металу.

— Ти намагався зламати захист? — діловим тоном поцікавилася вона.

— Так, це найперевіреніший спосіб.

«Еге ж, суто чоловічий підхід. І чому, цікаво, тут нема жінок? Вони їх занадто бережуть і бояться наражати на небезпеку?»

— А якщо…

— О, у тебе є ідеї? — підійшов до них Ройс.

— Не сказала б, що повідомлю величезну таємницю. Просто наш викладач в академії казав: «Там, де не діє сила, допоможе хитрість та спритність!» Тепер я розумію, що він мав на увазі не лише військову стратегію.

— Продовжуй, — заохотив ватажок.

— Може, звичайно, нічого й не вийде, але… — вона замовкла, а потім видала на одному подиху: — Що скажете, якщо ми спробуємо не зламати заклинання, а розплутати?

— Та там же ниточок ого-го! — сказав один з перевертнів, який був з ними в рейді.

Чого й слід було чекати. Зараз її засміють і видворять із чоловічої території. Але якщо вже Мірана у все це впряглася, то мовчки стояти осторонь точно не буде! Тим паче, вони самі спитали у неї поради.

— Знаю, — кивнула вона. — І, щиро кажучи, бачу тільки сплутаний клубок. Але якщо спробує хтось сильніший, може, в нього й вийде.

— А це слушна думка! — просяяв Балагур і підсунув до себе ще одну пастку. — Я перший!

Однак усі три його спроби виявилися невдалими.

— Може, перепочинеш? — дбайливо запропонувала Міра.

— Та що не так?! — вигукнув шатен. — Що за хитромудра сволота робила цю гидоту?!

— Гаразд, давай спробую я, — зголосився Кайлар, але і його спіткала невдача. Від досади він штовхнув розряджені капкани, і ті зі скреготом упали на підлогу та хижо клацнули зубами.

Рікдар вже відновив сили, тому теж спробував щастя. Натхнення, що відбилося на його обличчі, підказало, що він все ж таки щось побачив.

— Що там, Ріку? — витяг Ройс голову.

— Бачу переплетення. Розмито, але бачу, — напруженим від натуги голосом відповів ватажок, а потім капкан спалахнув і згас. Рік знову вилаявся крізь зуби і перевів подих. — Гаразд, завершимо на сьогодні, і так стільки часу втратили. Завтра спробуємо знову.