Глава 16 (4) від 17.09

«Що-що? Вовчицею?!»

Міра намагалася говорити м'якше, щоб ненароком не скривдити господиню:

– Вибачте, але я звикла бути людиною. Та й це ж неможливо.

– Чому неможливо? – заперечила жінка.– Цілком можливо, якщо захочеш. Альфа може тебе перетворити.

«Щоб разом обростати вовною і вити на місяць?»

– Я... Ні, до такого я не готова.

«І вже точно не зараз!»

– Розумію. Я б теж не одразу погодилася стати, наприклад, вампіром. Тільки якби була якась важлива нагода… – сказала білявка багатозначно. – Але тобі справді поспішати нема куди.

«Що це за розмови? Якось тривожно…»

– Загалом є куди: на пошуки батька.

– О, з цього приводу можеш не перейматися. Якщо твій батько був там, де казав, наші хлопчики його знайдуть.

– Що означає «якщо був»? – насторожилася Мірана і пильно подивилася на співрозмовницю.

– Хто знає, що може бути… – туманно заявила та. – Але знай: тепер ти маєш місце, куди можеш повернутися.

А ось це прозвучало несподівано приємно і… так, зворушливо.

– Дякую, – відповіла дівчина з усмішкою.

– Хоча зізнаюся чесно: ми з батьком Ріка були б раді, якби ти взагалі нікуди не відїжджала. Ех, я так мрію про онуків… – і вигляд у «вовчиці» справді був мрійливий. – Дуже хочу потримати на руках маленьку пухнасту грудочку… Ой, вибач, я хотіла сказати, що було б чудово обійняти маленького хлопчика, такого миленького та пухленького…

Усмішка з'їхала з обличчя Міри.

«О Боги, у нас же просто угода, а вони тут уже про дітей розмірковують!»

Цікаво, якби матір Міри була жива, вона б зараз так само мріяла про онуків?

Незважаючи на вовчу суть, Мірані дуже подобалася Раміна. Нехай вона іншої раси, але дбає і про своїх, і про чужих дітей і навіть готова прийняти в сім'ю людську дівчину. Хотілося відповісти взаємністю і зробити для неї щось хороше, але все, що могла Міра, це допомогти з ритуалом. А потім Рікдар зустріне свою вовчицю, одружиться і заведе багато волохатих вовченят на радість усьому клану.

Від цієї думки стало дивно. Їй би порадіти за його світле майбутнє, але серце чомусь відмовлялося слідувати голосу розуму.