Глава 16 (2) від 15.09 (2)

Замок, що виринув із туману, здався таким рідним, ніби Мірана й справді повернулася додому. Напевно, такі відчуття через небезпеки, що чатують на них у лісі. А тут все ж таки можна почуватися в безпеці.

«Хоча ні, у відносній безпеці», – виправилася Міра, коли знову впіймала на собі погляд Кайлара, а потім зустрілася з чарівними очима Ріка. Так вона підсяде на заспокійливі заклинання, бо без них поряд із цими хлопцями просто неможливо.

Коли «розвідзагін» заїхав у двір, диліжанс був уже готовий до від'їзду, чекали лише повернення ватажка, який убезпечив шлях від пасток. Близько першої години дня карета у супроводі трьох перевертнів залишила замок. До цього часу всі люди були нагодовані, а їхня пам'ять – ґрунтовно підчищена. З кожною хвилиною вони забувають події останніх днів, і коли дістануться людських земель, у голові залишаться лише спогади про від'їзд зі столиці. Та й скромної непоказної дівчини, яка мала сидіти на місцях «для слуг», ніколи з ними не було. Ну так, порожнє восьме місце, не завжди ж карета їздить повністю укомплектованою?! Загалом, вони не згадають ні Мірану, ні вовків, і це в їхніх інтересах.

Диліжанс і проводжаті зникли в тумані, а за ним вирушила ще трійця перевертнів, яких ватажок спорядив на пошуки батька Міри. Потім ватажок дав знак готуватися до обіду.

– А ці «вовки»… ем, хлопці… Вони хоч поїли перед дорогою? – не втримавшись, спитала вона.

Він глянув на неї дивним поглядом:

– Їм була би приємна твоя турбота. Так, звичайно. Ті, хто мав виїхати, вже пообідали і навіть взяли провізію із собою.

«Боги! Здається, я й справді починаю поводитися як матуся цього волохатого племені!» – зніяковіла Мірана і в супроводі Ріка, який вирішив її провести, попрямувала в спальню, щоб переодягнутися і привести себе до ладу після «прогулянки». Швидко здійснивши водні процедури, Міра знову вбралася в блакитну сукню, в якій була вранці, і вирішила, що штани одягатиме лише для походів лісом. До зміни стилю одягу все ж таки треба звикати поступово.