– А інші перевертні?
– Ні, – хитнув головою «вовк». – Їх робив сильний артефактор, і відчути може також хтось не менш сильний.
Це Рік так ненав'язливо звеличує себе в її очах чи просто констатує факт?!
– Виходить, без тебе ці патрулі марні?
– Можна сказати і так, – погодився ватажок. – Батько залишається у замку на випадок раптового нападу, а я оглядаю околиці.
Вони обійшли великий корч і перебралися через яр.
– Напади? Ти маєш на увазі ту зграю вигнанців, про яких розповідав? – Міра намагалася не посковзнутися на траві і трималася ближче до Рікдара.
– Не тільки. Тут не так уже й далеко до кордону, а рандарці, як ти знаєш, не найдружніший народ, – він притримав гілку і пропустив Мірану вперед. – Та й вовчі клани на їхній території теж є. Хоча саймарцям у нас теж є чим поживитись.
– Тобто ти підозрюєш усіх та кожного? – це мало прозвучати як жарт, але або в неї сьогодні почуття гумору відмовило, або вона потрапила в ціль.
– Так і є.
Якийсь час вони йшли мовчки. Там, угорі, сонце вже давно стало припікати, але тут, у туманному мареві, це відчувалося лише зростаючою задухою. Захотілося пити.
– А тут… – почала Мірана.
– Що?
– Може, поблизу є струмок?
– Хочеш пити? – вірно зрозумів перевертень.
– Дуже, – зізналася вона. – Але не ризикну користуватися магією води у цьому тумані.
– У мене є фляга.
І справді, через довгу жилетку Міра не побачила, що ззаду до його пояса приторочена фляга.
– О, це було б чудово.
– З неї пив я. Якщо ти не проти... – Рік простягнув їй бажану рідину.
Зрозуміло. Ось цього горличка торкалися його губи, він чесно попередив. І вона може або погребувати і зробити магічне очищення, або наплювати на все і випити так. За напруженим поглядом ватажка Мірана з подивом зрозуміла, що її вибір для нього дуже важливий. Вона і сама не зрозуміла, коли погляд перемістився на рот Рікдара.
«Його губи...»
І вона випила. Будь що буде!
– Дякую! – вимовила якомога безтурботніше. – Ти мене врятував від болісної смерті.
– Завжди до твоїх послуг.
І чому їй здається, що він зараз мав на увазі не лише воду?