Глава 15 (1) від 13.09 (1)

– Розповідай! – Рікдар явно приготувався слухати.

Міра вирішила його не розчаровувати і в подробицях розповіла, коли, куди й навіщо вирушив батько.

– Три дні з ним не було зв'язку, і я поїхала на пошуки, – завершила вона.

– Отже, з часу зникнення минув майже тиждень… Так, у Тамісі справді можна знайти цікаві інгредієнти та матеріали для артефактів. Але це не все, правда? – проникливо спитав він. – Маячок на тобі був не просто так. І є ще щось, я відчуваю. Можливо, після ритуалу зможу дізнатися більше.

А ось це дилема.

«Казати про Таємну службу? Не казати?»

Зрештою Міра вирішила сказати. Рік хоче їй допомогти, а для цього має знати все.

– Чесно кажучи… – почала вона, – я не сама вирішила поїхати зі столиці. Точніше, я звідти просто втекла.

– З якої причини?

– Мене заарештувала Таємна служба його величності, – зізналася Міра. – Вони шукали батька. Не знаю, що їм від нього потрібно, але майстерню опечатали, а мене кілька годин допитував спочатку хтось із їхньої контори (явно з вищих чинів), а потім і маг-менталіст. Начебто нічого підозрілого не знайшли, тому відпустили.

– Угу, і залишили невеликий «подарунок» у вигляді маячка, – правильно зрозумів ватажок. – Вони сподівалися, що ти приведеш їх до батька.

– Правильно. Але я тоді цього не знала і навіть змінила зовнішність, аби відірватися, і якнайскоріше залишила столицю.

– Ти молодець, все правильно зробила. Але куди їхала? Наскільки я зрозумів, зовсім не в Таміс (він в іншому боці).

«А це вже заборонена тема».

Чомусь язик не повертався розповісти про Грегоріана.

– Я прямувала до Пеймуту, там живуть знайомі батька. Хотіла попросити у них допомоги, – обмежилася вона напівправдою.

– Ясно, – кивнув Ватажок. – Але оскільки зараз допомогу тобі надаю я, давай подивимося, що можна зробити.

– Ось накопичувач, який він зробив. На ньому тільки мій і його запах, – вона простягла йому срібний перстень-накопичувач.

«Вовк» узяв каблучку і обнюхав:

– Так, відчуваю. Твій батько сильний маг.

– Це точно, набагато сильніший за мене, – зітхнула Міра.

– Не журися, скоро і ти станеш сильніою, – м'яко сказав він. – А тепер раджу тобі переодягнутися.

– Чому? Щось не так? Мені не пасує? – занепокоїлася вона і оглянула себе. Начебто, все в нормі, але якщо він каже...

В очах ватажка з'явилися смішинки:

– Все так, і в сукні тобі дуже добре, але для прогулянок лісом вона навряд чи підійде. Ти так не думаєш?