Глава 15

— Розповідай! — Рікдар явно приготувався слухати.

Міра вирішила його не розчаровувати і в подробицях розповіла, коли, куди й навіщо вирушив батько.

— Три дні з ним не було зв'язку, і я поїхала на пошуки, — завершила вона.

— Отже, з часу зникнення минув майже тиждень… Так, у Тамісі справді можна знайти цікаві інгредієнти та матеріали для артефактів. Але це не все, правда? — проникливо спитав він. — Маячок на тобі був не просто так. І є ще щось, я відчуваю. Можливо, після ритуалу зможу дізнатися більше.

А ось це дилема.

«Казати про Таємну службу? Не казати?»

Зрештою Міра вирішила сказати. Рік хоче їй допомогти, а для цього має знати все.

— Чесно кажучи… — почала вона, — я не сама вирішила поїхати зі столиці. Точніше, я звідти просто втекла.

— З якої причини?

— Мене заарештувала Таємна служба його величності, — зізналася Міра. — Вони шукали батька. Не знаю, що їм від нього потрібно, але майстерню опечатали, а мене кілька годин допитував спочатку хтось із їхньої контори (явно з вищих чинів), а потім і маг-менталіст. Начебто нічого підозрілого не знайшли, тому відпустили.

— Угу, і залишили невеликий «подарунок» у вигляді маячка, — правильно зрозумів ватажок. — Вони сподівалися, що ти приведеш їх до батька.

— Правильно. Але я тоді цього не знала і навіть змінила зовнішність, аби відірватися, і якнайскоріше залишила столицю.

— Ти молодець, все правильно зробила. Але куди їхала? Наскільки я зрозумів, зовсім не в Таміс (він в іншому боці).

«А це вже заборонена тема».

Чомусь язик не повертався розповісти про Грегоріана.

— Я прямувала до Пеймуту, там живуть знайомі батька. Хотіла попросити у них допомоги, — обмежилася вона напівправдою.

— Ясно, — кивнув Ватажок. — Але оскільки зараз допомогу тобі надаю я, давай подивимося, що можна зробити.

— Ось накопичувач, який він зробив. На ньому тільки мій і його запах, — вона простягла йому срібний перстень-накопичувач.

«Вовк» узяв каблучку і обнюхав:

— Так, відчуваю. Твій батько сильний маг.

— Це точно, набагато сильніший за мене, — зітхнула Міра.

— Не журися, скоро і ти станеш сильніою, — м'яко сказав він. — А тепер раджу тобі переодягнутися.

— Чому? Щось не так? Мені не пасує? — занепокоїлася вона і оглянула себе. Начебто, все в нормі, але якщо він каже...

В очах ватажка з'явилися смішинки:

— Все так, і в сукні тобі дуже добре, але для прогулянок лісом вона навряд чи підійде. Ти так не думаєш?

Міра нервово пригладила сукню.

— А, так, мабуть. Але в мене немає нічого більш відповідного.

— Зате у мене є. Цього разу я розворушу власний гардероб. Не проти одягнути чоловічий одяг? — змовницько запитав він.

— Зовсім ні, але розмір... Тут роботи ого-го.

— Я не завжди був таким великим, — усміхнувся Рікдар. — Навіть величезні страшні вовки колись були підлітками та навіть дітьми, так-так! — підморгнув він.

— Напевно, вони були цілком милими дітлахами. Впевнена, ніщо не віщувало, що вони стануть більшими й страшнішими, — в тон відповіла вона і теж усміхнулася.

Безперечно, їх грайливі розмови починають подобатися їй все більше і більше.

— Саме так! — поважно кивнув «вовк» і додав: — У мене дещо залишилося з часів юності. Думаю, у тебе буде не дуже багато роботи.

І справді, речі виявилися майже в пору і пахли Рікдаром. Судячи з його потужної комплекції, настільки витонченим Рік був, напевно, років у тринадцять-чотирнадцять. М-м-м, цікаво, а яким він був у той час? От би глянути на нього у підлітковому віці. Може, є портрет чи магографія?

Міра не була противницею чоловічих речей та іноді позичала дещо в батька. Але батько є батьком, а тут зовсім інша справа. Носити одяг стороннього чоловіка… це так хвилююче та навіть інтимно. Мірана із задоволенням одягла м'які штани та легку сорочку, підперезалася, натягнула високі чоботи та завершила образ жилеткою з хутряними вставками. Підігнавши речі по собі, вона заплела волосся в косу, і, не втримавшись, покрутилася перед дзеркалом. Ідеально! Приблизно так одягалися деякі дівчата на бойовому факультеті й виглядали при цьому незалежними, гордими та сильними. А скромні учениці побутового факультету ходили в сукнях і були символом спокою та домашнього затишку.

Погляд ватажка, яким він зустрів гостю, теж підтвердив, що перевдягання виявилося вдалим.

— А-а… штани не надто обліпають? — кашлянувши, поцікавився він. — Тобі зручно?

— Цілком, — відгукнулася вона і пішла за перевертнем у двір замку, але штанці все ж таки зробила трохи вільнішими. Нема чого гусей... ем, вовків дражнити.

Чоловіки зустрічали її оцінюючими поглядами (хоча пожадливості й плотського голоду в них не було), і Міра пошкодувала, що не в спідниці, але намагалася триматися впевнено. Бойовички ж походжали в такому вигляді, і нічого! Просто треба звикнути.