Глава 14 (4) від 12.09

– Сьогодні у нас досить насичений день, – почав ватажок, ковтнувши трав'яного відвару. – Зараз ми вирушимо на патрулювання. Впевнений, за ніч з'явилося чимало нових пасток, їх треба знайти та зібрати, щоби знешкодити. Потім мої хлопці проведуть людей із диліжансу. Після цього ми підемо в лабораторію і спробуємо розгадати заклинання, які накладені на капкани. Думаю, ти теж захочеш взяти участь.

– Ще як захочу! – з ентузіазмом озвалася вона. – Але спершу подивлюся, як це робите ви.

– Звичайно. Але так одразу, без підготування, я тебе до них просто не підпущу, навіть якщо проситимеш.

– Не буду. Я чудово знаю, що таке обережність, – Мірана теж зробила пару ковтків.

– Не підкажеш, де виготовляють таких розумних жінок? – посміхнувся він. – Я б своїм хлопцям дав координати.

– Ні, я така єдина та неповторна, – всміхнулася і вона.

– Тим краще! Отже, я придбав унікальний екземпляр.

«Що означає «придбав»? А ти не дуже поспішаєш з висновками?»

Ох уже ці чоловіки! Все гребуть під себе!

– Твоя матуся запропонувала мені зустрітися після обіду та обговорити благоустрій замку. Вона дізналася, що я побутовий маг, – озвучила Міра те питання, яке хотіла поставити ще з учорашнього вечора.– Це можливо? Чи ми будемо надто зайняті?

– Так, вона мені сказала, що хоче з тобою поспілкуватися, – кивнув він. – Я не проти. Після обіду так після обіду. А потім на весь вечір засядемо у лабораторії.

– Звучить привабливо, – сказала вона. – Я завжди любила спостерігати, як працює тато.

– До речі, про твого батька, – сказав ватажок. – У тебе є якась річ, де був би його запах? Хоч щось?

Якби! Оскільки майстерню опечатали, Мірана навіть не змогло взяти грошей на дорогу: довелося задовольнятися тим, що було в кишенях.

– Ем… З цим складно. Нічого із собою не брала. Але… – вона замислилась. – У мене є накопичувач, який він тримав у руках. Чи підійде?

– Можливо. Неси.

– Добре, – Міра пішла до дверей у спальню, але потім обернулася: – А… навіщо?

Чоловік поглядав на неї поверх чашки з відваром:

– Тому, що я зараз направлю його слідом хлопців. Може, їм вдасться щось дізнатися.

Вона своїм вухам не вірила!

– Ти хочеш допомогти мені в пошуках батька? – видихнула тремтячим голосом.

– Ти теж допомагаєш мені з ритуалом, – резонно зауважив він. – Гадаю, найменше, що я можу для тебе зробити, – знайти батька.

«Ні, Ріку! Це не найменше, а найголовніше! І якщо тобі вдасться, то я…»

Вона придушила непрохані сльози, які готові були бризнути з очей. Їй не треба чекати цілий тиждень! Вже сьогодні перевертні підуть по сліду, а вже в плані пошуку зниклих таким хлопцям можна довіряти.