Глава 14 (3) від 11.09 (2)

Рікдар завітав до її вітальні рівно о дев'ятій. На ньому був повсякденний одяг типу того, в якому вчора розгулювали Ройс і Кайлар, лише чорного кольору. Замшеві штани заправлені у високі чоботи, жилет облямований хутром, закатані до ліктів рукава сорочки дають можливість милуватися сильними засмаглими передпліччями. На лівому зап'ясті широкий браслет-амулет, на шиї теж якийсь артефакт, але він захований під сорочку, видно тільки край ланцюжка. До пояса приторочений той самий вигнутий кинджал, проте тепер піхви у нього прості і непомітні. Такий собі в міру домашній та затишний вовк.

Міра теж не сиділа без діла і до цього часу встигла підігнати по собі одну з повсякденних суконь Таліли (блакитну в дрібну білу квіточку) та її черевички на низьких підборах. Сніданок був уже на столі, тож ніщо не заважало взятися до трапези. Крім, хіба що, присутності перевертня, через якого з новою силою накотило збентеження. Він їй увечері практично серенаду заспівав (це такі романтичні пісеньки, якими насолоджувалися героїні прочитаних романів), а тепер із ним якось треба розмовляти.

– Доброго ранку, – привітала вона гостя й опустила очі.

– Доброго, – відповів він, ніби нічого не сталося.

«Виходить, ніяково тут тільки мені?!»

– Ем… Вчора ввечері… мені дуже сподобалося. Ваш спів… Це було чудово, – плутано промовила Міра.

– Правда? – «вовк» присів навпроти. – Я ще ніколи не «співав» для людини, тому не знав, як це може на тебе вплинути. Дуже радий, що ти не розчарувалася: все ж таки люди до таких «пісень» не звикли.

– Дякую, що показав мені цю частину вашого життя, – не стрималася вона і зважилася на нього поглянути. Тепло, що відбилося у погляді співрозмовника, краще за будь-які слова сказало, що йому була дуже важлива її думка. І саме через це тепло її збентеження стало поступово танути.

Снідати вдвох було хвилююче, але приємно. Вдруге вона знаходилася наодинці зі стороннім чоловіком, та ще й так близько. І обидва рази то був він, Рікдар. Такими темпами подібне проведення часу може стати звичкою, але чи потрібно, щоб це сталося? Через тиждень вона поїде, а він залишиться, кожен продовжить жити своїм життям далеко одне від одного. Тож чи варто прив'язуватися до тимчасового союзника?