Глава 14 (2) від 11.09 (1)

– От і чудово, сестричко! – засяяла Таліла. – Слухай, а тобі скільки років? Мені шістнадцять.

– А мені двадцять три, – Міра сіла на ліжку і зручніше влаштувала під спиною подушки.

– Рікдару двадцять сім, так що ви одне одному до пари. А от мені ні Ройс, ні Кайлар не підходять. Одному двадцять шість, іншому двадцять п'ять: надто велика різниця у віці.

– Насправді не така вже й велика. У моїх батьків була різниця майже десять років, і нічого страшного, – вирішила заспокоїти її Мірана.

– Ройс мені, до речі, не лише через вік не підходить. Але це він тобі сам, якщо захоче, розкаже, – дівчина зробила таємничі очі. – А мені цікаво: чому ти у такому віці все ще сама? Якщо, звісно, ​​це не таємниця.

У цій ситуації говорити про заручини з іншим перевертнем точно не варто, тому Мірана сказала напівправду:

– Ем... Ну, я ще не зустріла того, за кого хотіла б вийти заміж.

– І правильно! – закивала співрозмовниця. – Треба бути тільки з тим, хто призначений саме тобі.

Це був удар нижче пояса. Міра все більше відчувала, що ця молоденька дівчинка в духовному плані, напевно, куди доросліша за неї. Таліла навряд чи вийшла б заміж лише за старовинного друга заради збереження батьківської справи. А Мірана якось із самої юності вже звикла до думки, що стане дружиною Грегоріана. Але чи цього хотіла її душа?

Серце Міри залишалося вільним, тому не було особливих причин суперечити батькові. Але що сталося б, якби вона зустріла коханого? Невже відкинула б його і вийшла заміж за домовленістю? Зараз про це міркувати було легше, бо вона вже вирішила розлучитися з нареченим. А якби не подорож через пустку? Так би й стала заручницею обставин?

– Так, ти маєш рацію… – пробурмотіла Мірана. – Дякую, що зазирнула до мене. Я у ванну.

– А я принесу вам з Ріком сніданок, – Ліла підвелася з ліжка і пішла до дверей, але потім обернулася: – До речі, тобі було дуже добре в матусиній сукні. Я теж дещо зі своїх речей принесла, якщо ти не проти. Все у шафі. Наскільки зрозуміла, ти мандрувала без багажу.

– Так, дякую тобі.

«І без багажу, і практично без особистих речей. У чому Таємна служба загребла, в тому й втекла зі столиці, лише кілька артефактів зі схованки прихопила…»

Поповнення гардеробу приємно врадувало. Міра не відрізнялася особливою гидливістю і на свята іноді одягала сукні однокурсниць, бо самій на таку красу грошей не вистачало. Звичайно, їй дуже хотілося б мати власні вбрання, але поки що про це можна тільки мріяти. От коли вона знайде батька, оволодіє силою, що прокинеться, тоді вони заживуть! І буде у Міри і нормальний будинок десь подалі від столиці, і гарний одяг, і особисте життя.