Глава 13

— Ріку, вона ж чужинка! — обурився Кайлар. — Як можна посвячувати її у справи клану?

В принципі, Рікдар і не очікував від нього іншої реакції. Було б дивно, якби друг зустрів Міру з розкритими обіймами, але все ж таки звідки така категоричність?

— Кайле, це не обговорюється! — відрізав ватажок. — Міра та, кому ми маємо бути вдячні. Якби вона не з'явилася так вчасно…

— Ти б і так упорався зі Шрамом! — наполягав сірий.

— Дякую, що віриш у мої сили, але Шрам зараз не єдина наша проблема, — заперечив Рік. — Я не хочу ризикувати всіма вами.

Друг підібгав губи:

— З рештою ти теж можеш розправитися. Та й ми не безпорадні цуценята.

— Зменш свій запал, — порадив сірому Ройс. І правильно зробив, бо у ватажка свербів кулак заспокоїти того самостійно. — Краще порадій за Ріка.

— А чому радіти? — вперто гнув свою лінію сірий. — Ти ж знаєш, як я ставлюся до чужинців.

— Знаю, — кивнув Рікдар, — тому й не казав тобі до останнього.

Кайл навіть із крісла підірвався.

— Ти в мені сумнівався?!

— Слухай, не псуй нам вечір своїм бурчанням, — ляснув його по плечу Ройс, усаджуючи назад. — І чого ти зуби точиш на Міру? — здивовано спитав бурий. — Ну людина вона, то що з того? Адже ми теж наполовину люди.

Рік цілком розумів недовіру друга, але в даному випадку їм точно боятися нема чого.

— Та й не всі люди однаково погані, — зауважив він. — Тобі доведеться змиритися з її присутністю. Більше того, вам навіть доведеться працювати разом. Не ображай її! — і це було далеко не прохання.

— І не збирався! — огризнувся Кайлар. — Ти за кого мене маєш? Але це не означає, що я буду з нею люб'язний. Нехай доведе, що гідна наданої довіри!

— Єдиний, кому Міра має щось доводити, — це я! — гаркнув Рікдар. — Тож не забувайся!

«І багато що вона вже довела…»

На обличчі Кайла відбилася напружена робота думки, а потім на нього зійшло розуміння (нарешті!):

— Ріку, тільки не кажи, що ця жінка…

— Так-так-так, Рікдаре! Невже сталося те, на що ми всі так довго чекали? Це вона, твоя істинна пара? — озвучив спільну думку Ройс і плюхнувся у вільне крісло.

— Так, — відповів Рік і відчув, як на обличчя мимоволі наповзає усмішка.

— Впевнений?

— Так само, як і ти щодо Шайли.

— Все ясно, значить, точно пара! — вигукнув бурий. — Однак… Як я зрозумів, ішлося лише про ритуал, а не про шлюбний обряд? Невже так просто відпустиш єдину, яка тобі призначена? Міра справді поїде?

Ватажок із силою стиснув щелепи і пройшовся кімнатою.

— Поїде. Якщо сама захоче. Я не стану її неволити, — з небажанням зізнався він.

— А як же ти? Ти ж після ритуалу без неї не зможеш! І ні з ким іншим теж бути не зможеш. Я не хочу в такий спосіб ставати наступним альфою, мене і зараз все влаштовує, — категорично заявив друг.

І Рік був вдячний Ройсові за ці слова.

— Якщо чесно, вона починає подобатися мені сама по собі, без прив'язки до того, що ми є парою, — зізнався він. — Я хотів би, щоб вона залишилася як нова господиня і моя дружина. Але Міра поки що не готова до чогось серйознішого, вона і без того досить налякана.

— І що будеш робити?

— Намагатимусь її переконати! — не приховував ватажок. — Але поступово. У нас мало часу на знайомство, і це буде нелегким завданням.

— Ти ж завжди любив долати перешкоди… — натякнув Кайлар.

Ватажок теж улаштувався в кріслі, але був так само напружений.

— Тільки не зараз. Тут не можна брати нахрапом, треба діяти обережно, — відповів він.

— Та ти хитрун! — чи то захопився, чи то зіронізував Ройс. — Вже виробив стратегію спокушання?

— Можливо. Але я б не назвав це спокушанням, скоріше, надією отримати взаємність, адже з мого боку все серйозно, — вагомо сказав Рікдар. — Якщо чесно, то не впевнений, що в мене це вийде, надто несприятливі обставини. Однак здаватися, навіть не розпочавши битву, я точно не збираюся! Тим паче шанси на взаємність є, — натхненно розповів він. — Здається, вона також на мене відреагувала. Але якщо нічого не вийде, тоді… відпущу. Сім'ю потрібно створювати із соратницею, а не з полонянкою.

— Слухай, пощастило їй з тобою! — зауважив бурий.

— Ні, це мені з нею пощастило! — всміхнувся Рік.

— Правду кажуть, що вовк, який знайшов пару, бі льше не слухає доводи розуму, — пробурчав Кайлар, який через своє поки що вільне серце не розумів їх із Ройсом. — Чужинка ж...

Тріснути б його гарненько!

— Я чудово слухаю доводи розуму, тільки свого власного, а не когось іншого! — різко відповів ватажок.

— Ріку, я просто не хочу, щоб тобі розбили серце. Ти так довго чекав не для того, щоб все це скінчилося нічим, — пробурмотів Кайл щиро, і Рікдар пом'якшав.