Глава 10 (4) від 31.08

– І ще, хочу попередити: не особливо дивуйся, якщо чоловіки-перевертні цуратимуться твого товариства. Я поставив на тебе свою мітку, – він виразно вказав пальцем на тильний бік її долоні, – коли поцілував руку. Це потрібно для того, щоб захистити від можливих посягань інших самців. Тепер усі знають, що ти ніби належиш мені, тому не сунуться. А якщо сунуться, то отримають по всій суворості наших законів.

«Так, цікава ситуація. Тобто мене начебто застовпили…»

– Ця мітка… Вона завжди буде на мені?

«Не дай Боги, якщо її відчує Грегоріан! Тоді спокійного розриву точно не вийде...»

І хай наречений був грифоном, а не вовком, напевно він теж міг відчути, що на наречену наклав лапу дехто волохатий і надто завбачливий.

– Ні, після обряду я її зніму, і ти зможеш розпоряджатися своїм життям на власний розсуд, – розвіяв її побоювання співрозмовник.

– Дякую.

Ватажок знову стояв надто близько, проте тепер від його присутності не було того тваринного страху, який охоплював раніше. Проте хвилювання, трепет і серцебиття, що значно почастішало, все одно були присутні. Здавалося, що вона наблизилася до дикого звіра (хоча, в принципі, так воно і було), який зараз налаштований дуже доброзичливо і нападати не збирається. Але ж від цього він не перестає бути диким звіром, тому будь-якої миті може передумати і випустити на волю природні інстинкти.

– Я бачу, що ти зголодніла, та й виглядаєш стомленою, – помітив ватажок. – Ройс проведе тебе в гостьові покої. Там ти зможеш привести себе до ладу, трохи перекусити та відпочити. Людей із диліжансу теж нагодують, за них можеш не хвилюватися, – великодушно додав він. – А потім я зайду по тебе. Нам треба з’явитися перед рештою зграї на урочистій вечері та оголосити про твій тимчасовий статус моєї обраниці. Не забувай: зграя чекає на вирішення питання щодо покарання винних.

– Так, я зрозуміла, – кивнула Міра. – А… можна ще дещо спитати?

– Запитуй.

– Твої очі… – вона зам'ялася.

– А що з ними? – насторожився «вовк».

– Вони… дивно на мене діють. Ти використовуєш якусь магію?

Рікдар змінився в обличчі. Його очі засяяли ще яскравіше, ніздрі затремтіли, і весь він якось напружився.

– І… коли це в тебе почалося? – видавив перевертень.

Мірана зіщулилася:

– От як у лісі тебе у вовчій подобі побачила, так і почалося. У мене ще там коліна від цього погляду підгиналися. Це якась магія контролю, гіпнозу чи щось таке?

– Так, щось таке... – дивним голосом відгукнувся ватажок все з тим же блиском в очах.

«М-мда, нічого не зрозуміла, тільки сильніше заплуталася... І якщо це не його магія, тоді що ж?» – напружено думала Міра, коли йшла за Ройсом коридорами замку. Шатен чомусь не поспішав гасити її маячки, і тепер вона хоч знала дорогу від кімнат Хазяїна до своїх власних.