– І… що ж за загроза над вами нависла? – поставила Міра питання, що цікавило її вже питання.
Перевертень більше не виглядав таким напруженим (ще б пак! Слизьку тему вони благополучно минули) і знову сів у крісло. Це слугувало їй своєрідним знаком, і Мірана теж повернулася у своє. І хоча живіт потягувало від голоду, та й втома починала тиснути з новою силою, розмова з Хазаїном була набагато важливішою за ці тимчасові незручності.
– Частково ти вже знаєш. Ройс розповів тобі про капкани і туман, – «вовк» дочекався, коли Мірана кивне, і продовжив: – Ми будемо раді, якщо ти зможеш допомогти розібратися з цим питанням. Пропоную щедру винагороду, адже тобі потрібні гроші (він окинув її скромне вбрання виразним поглядом) на пошуки батька. Все чесно та справедливо: твої магічні знання в обмін на матеріальну допомогу. Вважай, що це звичайна робота, в якій немає нічого ганебного.
«Дуже цікава пропозиція. Тільки чи впораюсь я?» – захвилювалася вона і підкинула наступне запитання:
– Але це ще не все?
– Ні, не все. Боротьба за територію між вовчими кланами залишилася у минулому. Ми маємо чіткий поділ кордонів, який всі поважають. Однак...
– Однак…?
– Як і в людей, серед перевертнів є вигнанці, які порушили закон, – його погляд посуворішав. – Вони теж збираються в зграї і тероризують тих, хто слабший. Але іноді цей набрід намагається урвати шматок по-більше, заходить на чужу територію і навіть забирає силою поки що вільних вовчиць. Зараз одна з таких недозграй претендує на наші володіння. Їхній недовожак вважає, що сильніший, бо він пройшов обряд ініціації, а я – ще ні! – підлокітник вкотре хруснув під пальцями власника, але ватажок цього, здається, навіть не помітив. – У цих постійних сутичках страждають мої хлопці, їхні жінки та діти. Це треба припинити!
Його очі спалахнули магічним світлом, видаючи лють і обурення.
«Нічого собі! Рікдар настільки відвертий... »
– Он воно що… – пробурмотіла вона.
– Тепер розумієш, що ти нам дуже потрібна? Потрібна ти сама, твої магічні знання і… твоя доброта, – погляд співрозмовника знову пом'якшав і звернувся до Міру.
«Ну що ти зі мною робиш, а, шантажисте волохатий? Чому так складно тобі протистояти?»
Одночасно хотілося і тріснути його якнайсильніше за нервування, яке їй влаштував, і розплакатися від полегшення та подяки. Якщо відкинути образу, плекати яку Мірана зовсім не збиралася, то повага до Рікдара все зростала. Мотиви його «перевірки» цілком зрозумілі (ніхто не ділитиметься потаємним з першим зустрічним), бажання уникнути кровопролиття і запропонувати зграї мирне вирішення конфлікту показує гідним ватажком, який не піде на непотрібні жертви в ім'я власних амбіцій чи гордості.
Напевно, вона все ж таки надто добросердна, але вовкам захотілося допомогти, причому від щирого серця. Та й для людей це може виявитися корисним: хто знає, скільки ще мандрівників зіб'ється зі шляху у цьому тумані?