Глава 10

«Отже, мені не потрібно з ним… — накотило таке полегшення, що вона ледь не впала на підлогу. — О, Велідаре і Стрігелло, як мені вам подякувати за подібну милість?»

— Але чому ви дозволили мені весь цей час думати, що… — Мірана зніяковіло замовкла.

— Я навмисно не став розвіювати твої помилкові судження, так шантаж виглядав жорсткішим.

— І справді жорсткішим. У мене серце кров'ю обливалося, а ви... ви...

«Так, Міро, не ревіти! Нікому тут не потрібна твоя істерика!»

— Пробач, але коли від тебе і твоїх дій залежать життя багатьох підопічних, доводиться забути про м'якість і діяти рішучіше і так, жорстко, — зітхнув перевертень. — На мені лежить велика відповідальність за добробут клану та цих земель. Будь-який король (якщо він гідний мати це звання) сказав би тобі те саме.

Вочевидь, так і є. Не дарма ж деякі монархи заради миру жертвують дочками чи сестрами, віддаючи заміж за колишніх ворогів. Але все одно змиритися з подібним станом було непросто.

— А що було б, якби я не піддалася на шантаж? — ризикнула поцікавитися вона.

— Наші закони я тобі озвучив. На трійцю недострілків чекала б смерть, — сказав ватажок досить різко, — а тебе й інших ми б відпустили (насамперед дитину, про яку ти так дбаєш). Але тепер ти врятувала всіх. Завтра вранці мої хлопці виведуть їх у людські землі, і твої супутники продовжать шлях. Але ми зітремо у них усі спогади про перебування в пустці та про тебе: нам не потрібні зайві проблеми.

«І правильно!» — подумки погодилася Міра, якій зовсім не кортіло, щоб ця трійця гадів привела сюди натовп народу і спробувала влаштувати облаву на вовків.

— Завтра вранці? — стрепенулась вона. — Не після ритуалу, а завтра?

Рікдар знову на неї подивився, і ледь помітна посмішка ковзнула по його губах.

— Ти дала клятву, що пройдеш ритуал, і я вірю твоєму слову, тому не триматиму тут людей цілий тиждень.

А це було несподівано приємно. Однак вона не могла зрозуміти, що саме змусило пройти чергову теплу хвилю крізь тіло. Те, що люди вже завтра зможуть повернутись додому? Чи те, що він говорив про довіру до неї, кого майже не знає? Клятва клятвою, але «вовк» не став перестраховуватись, і це накладає особливі зобов'язання. А ще несподіване бажання не дати йому пошкодувати про це рішення.

— І… що ж за загроза над вами нависла? — поставила Міра питання, що цікавило її вже питання.

Перевертень більше не виглядав таким напруженим (ще б пак! Слизьку тему вони благополучно минули) і знову сів у крісло. Це слугувало їй своєрідним знаком, і Мірана теж повернулася у своє. І хоча живіт потягувало від голоду, та й втома починала тиснути з новою силою, розмова з Хазаїном була набагато важливішою за ці тимчасові незручності.

— Частково ти вже знаєш. Ройс розповів тобі про капкани і туман, — «вовк» дочекався, коли Мірана кивне, і продовжив: — Ми будемо раді, якщо ти зможеш допомогти розібратися з цим питанням. Пропоную щедру винагороду, адже тобі потрібні гроші (він окинув її скромне вбрання виразним поглядом) на пошуки батька. Все чесно та справедливо: твої магічні знання в обмін на матеріальну допомогу. Вважай, що це звичайна робота, в якій немає нічого ганебного.

«Дуже цікава пропозиція. Тільки чи впораюсь я?» — захвилювалася вона і підкинула наступне запитання:

— Але це ще не все?

— Ні, не все. Боротьба за територію між вовчими кланами залишилася у минулому. Ми маємо чіткий поділ кордонів, який всі поважають. Однак...

— Однак…?

— Як і в людей, серед перевертнів є вигнанці, які порушили закон, — його погляд посуворішав. — Вони теж збираються в зграї і тероризують тих, хто слабший. Але іноді цей набрід намагається урвати шматок по-більше, заходить на чужу територію і навіть забирає силою поки що вільних вовчиць. Зараз одна з таких недозграй претендує на наші володіння. Їхній недовожак вважає, що сильніший, бо він пройшов обряд ініціації, а я — ще ні! — підлокітник вкотре хруснув під пальцями власника, але ватажок цього, здається, навіть не помітив. — У цих постійних сутичках страждають мої хлопці, їхні жінки та діти. Це треба припинити!

Його очі спалахнули магічним світлом, видаючи лють і обурення.

«Нічого собі! Рікдар настільки відвертий...»

— Он воно що… — пробурмотіла вона.

— Тепер розумієш, що ти нам дуже потрібна? Потрібна ти сама, твої магічні знання і… твоя доброта, — погляд співрозмовника знову пом'якшав і звернувся до Міру.

«Ну що ти зі мною робиш, а, шантажисте волохатий? Чому так складно тобі протистояти?»

Одночасно хотілося і тріснути його якнайсильніше за нервування, яке їй влаштував, і розплакатися від полегшення та подяки. Якщо відкинути образу, плекати яку Мірана зовсім не збиралася, то повага до Рікдара все зростала. Мотиви його «перевірки» цілком зрозумілі (ніхто не ділитиметься потаємним з першим зустрічним), бажання уникнути кровопролиття і запропонувати зграї мирне вирішення конфлікту показує гідним ватажком, який не піде на непотрібні жертви в ім'я власних амбіцій чи гордості.

Напевно, вона все ж таки надто добросердна, але вовкам захотілося допомогти, причому від щирого серця. Та й для людей це може виявитися корисним: хто знає, скільки ще мандрівників зіб'ється зі шляху у цьому тумані?