Глава 9 (2) від 29.08

«Ну як можна бути таким… Розповідав про шляхетність та повагу, а сам дитиною прикривається!»

І Міра здалася. Гаразд, сьогодні виграв він, але вона програла лише битву, а не війну. У неї буде шанс вийти переможницею!

Судорожне зітхання і навіть не шепіт, а шелест:

– Тоді я згодна…

Мірана думала, що він попросить повторити голосніше, але Рікдар, вочевидь, все чудово почув.

– Я розпоряджуся, щоб твоїх супутників забезпечили всім необхідним, особливо дитину.

І тут Міра наважилася. Втрачати їй все одно вже нема чого, але якщо вона та її добра воля важливі умови майбутнього дійства, можна спробувати поторгуватися.

– Мені потрібні гарантії, – рішуче сказала вона.

– Які саме? – відгукнувся перевертень.

– Що ви всіх нас відпустите, коли скінчиться… ритуал.

– Обіцяю.

– Цього замало, – заявила Міра, здивувавшись власному нахабству, – люди часто порушують обіцянки…

– Але я не людина! І від свого слова не відступаю! – у тоні ватажка прорізалися металеві нотки, а обличчя ніби закам'яніло, і Мірана зрозуміла, що зайшла надто далеко і завдала йому подвійної образи.

– Прошу вибачити. Я не те хотіла сказати...

– Мабуть, у твоєму світі зрада та порушені обіцянки є звичайною справою, – зневажливо хмикнув він. – Добре, я дам тобі магічну клятву. Але й ти даси таку саму. Ми будемо в рівному становищі, і ти не зможеш передумати в останній момент.

– Домовилися.

Ватажок підійшов до Міри і простяг руку. Вона дещо повагалася, але піднялася з крісла і вклала тремтячі пальці у його теплу долоню.

– Готова? – він упіймав її погляд і більше не відпускав, вкотре полонивши мерехтливими смарагдовими вирами очей.

– Готова, – видихнула вона.

– Я, Рікдар, ватажок сутінкових вовків, клянуся виконати обіцянку, дану Мірані Сіроокій. Люди будуть нагодовані і відпущені, а сама вона після виконання ритуалу вільна чинити так, як їй заманеться.

Міра відчула тепло, що охопило руку, і бічним зором побачила сріблясте сяйво, яке виходило з їхніх долонь.