Глава 9

Міра, скосивши очі, вивчала співрозмовника. Він стояв, спираючись на полицю над каміном, і з перебільшеною увагою розглядав лісову галявину, зображену на найближчому гобелені. Височенний, м'язистий, на поясі золотий кинджал зі смарагдом, як і у брюнета, якого вона бачила напередодні. Поруч із Рікдаром вона, напевно, виглядатиме тростинкою, яку нічого не варто переламати необережним рухом. І їй треба з ним… Але як набратись сміливості відмовити? Злити такого собі дорожче. Тоді може спробувати знайти компроміс?

— У мене є час подумати? — Мірана вирішила розвідати ґрунт.

— Думай, — дозволив «вовк». — Але…

— Але…?

— Поки ти не приймеш рішення, з цієї кімнати не вийдеш. Вибачай.

«Чудові перспективи!»

Тобто їй (голодній та втомленій) треба сидіти тут і «приймати рішення»?! І він весь цей час перебуватиме поряд і нервуватиме ще більше? Втекти точно не вийде, і ніякі хитрощі (наприклад, раптове бажання відлучитися в дамську кімнату) не допоможуть. Ватажок Міру ніби наскрізь бачить, тож обдурити не вдасться. Але навіщо він усе це робить? Чи справді у нього серйозна причина чинити саме так?

— Цей ритуал… — почала вона. — Він настільки для вас важливий?

— Так, — чітко і невблаганно. — Інакше б я не вдавався до настільки радикальних заходів.

«От тепер і думай, Міро, що робити…»

Ватажок від свого слова не відступить, у цьому немає жодних сумнівів. Боротися з ним за допомогою магії марно, без магії — і поготів. Жодного горщика з квітами, статуетки чи свічника, щоб відважити йому по голові, поряд не спостерігається. Та й що було б, якби їй таки вдалося якось вислизнути з кімнати? Всюди перевертні, які знайдуть її майже відразу, а потім ще й зірвуть злість за невдалу втечу на людях з диліжансу.

— Може, я могла б зробити щось інше, щоб допомогти вам? — зробила вона останню спробу викрутитися.

— Твоя головна місія — участь у ритуалі! — заявив «вовк» непохитно. — Не раджу зволікати. Твої попутники голодні, особливо дитина. Чим швидше приймеш рішення, тим швидше їх нагодують.

«Ну як можна бути таким… Розповідав про шляхетність та повагу, а сам дитиною прикривається!»

І Міра здалася. Гаразд, сьогодні виграв він, але вона програла лише битву, а не війну. У неї буде шанс вийти переможницею!

Судорожне зітхання і навіть не шепіт, а шелест:

— Тоді я згодна…

Мірана думала, що він попросить повторити голосніше, але Рікдар, вочевидь, все чудово почув.

— Я розпоряджуся, щоб твоїх супутників забезпечили всім необхідним, особливо дитину.

І тут Міра наважилася. Втрачати їй все одно вже нема чого, але якщо вона та її добра воля важливі умови майбутнього дійства, можна спробувати поторгуватися.

— Мені потрібні гарантії, — рішуче сказала вона.

— Які саме? — відгукнувся перевертень.

— Що ви всіх нас відпустите, коли скінчиться… ритуал.

— Обіцяю.

— Цього замало, — заявила Міра, здивувавшись власному нахабству, — люди часто порушують обіцянки…

— Але я не людина! І від свого слова не відступаю! — у тоні ватажка прорізалися металеві нотки, а обличчя ніби закам'яніло, і Мірана зрозуміла, що зайшла надто далеко і завдала йому подвійної образи.

— Прошу вибачити. Я не те хотіла сказати...

— Мабуть, у твоєму світі зрада та порушені обіцянки є звичайною справою, — зневажливо хмикнув він. — Добре, я дам тобі магічну клятву. Але й ти даси таку саму. Ми будемо в рівному становищі, і ти не зможеш передумати в останній момент.

— Домовилися.

Ватажок підійшов до Міри і простяг руку. Вона дещо повагалася, але піднялася з крісла і вклала тремтячі пальці у його теплу долоню.

— Готова? — він упіймав її погляд і більше не відпускав, вкотре полонивши мерехтливими смарагдовими вирами очей.

— Готова, — видихнула вона.

— Я, Рікдар, ватажок сутінкових вовків, клянуся виконати обіцянку, дану Мірані Сіроокій. Люди будуть нагодовані і відпущені, а сама вона після виконання ритуалу вільна чинити так, як їй заманеться.

Міра відчула тепло, що охопило руку, і бічним зором побачила сріблясте сяйво, яке виходило з їхніх долонь.

— Я, Мірана... Сіроока (вона і сама не зрозуміла, чому сказала не власне прізвище, а прізвисько, винайдене ватажком), клянуся виконати обіцянку, дану Рікдару, ватажку сутінкових вовків. Я добровільно візьму участь у ритуалі ініціації і надам необхідну допомогу, якщо це буде в моїх силах.

Перевертень опустив погляд на їхні сплетені руки, і Мірана теж нарешті змогла відвести від нього погляд і постежити за запечатуванням клятви. Тепло посилилося, і тепер сріблясті потоки магії охопили їх зап'ястя, наче багатошаровими браслетами, спаюючи одне з одним, потім спалахнули і зникли.

Мірана перевела подих. Усе скінчилося. Тепер її з Рікдаром пов'язують непорушні чари, і цілий тиждень вона перебуватиме у повній його владі. Знати б, як він цією владою скористається... Але люди врятовані, тому їй нема про що шкодувати. Окрім свого загубленого життя.