Глава 8 (3) від 28.08

– Ви… мене шантажуєте? – запитала Міра тремтячими губами, але відразу себе посварила за виявлену слабкість.

– Якщо хочеш, можеш вважати і так, – озвався він. – Ти підеш, вони залишаться.

Від обурення дівчина навіть із крісла схопилася.

– Але ж вони ні в чому не винні! Ці люди…

– Ці люди хотіли тебе кинути! – перебив ватажок. – Чи ти про це вже забула?

«Тож йому і про це відомо…» – Мірана знову всілася на м'яке сидіння.

– Все одно це жорстоко, – уперто промовила вона. – Там же дитина!

– Вони теж збиралися вбити дитину з нашого клану! – гаркнув «вовк» і стукнув кулаком по підлокітнику.

Як не сумно, його зауваження було цілком слушним. Якби справа відбувалася в людських землях, винних би вже стратили, особливо якби жертвою виявився якийсь аристократичний спадкоємець. За великим рахунком, дивовижно вже те, що вовки досі не роздерли мандрівників, щоб помститися за ледь не загублене життя вовченяти. І тепер Міран знала, хто їх стримує, і зрозуміла, чому саме: щоб було чим на неї натиснути, якщо Міра відмовиться від участі в ритуалі.

Виходить, благополуччя всіх цих людей і справді залежить від її зговірливості... і цноти. А її власне життя та подальше щастя залежать від цих, по суті, чужих їй людей. Адже втративши цнотливість, вона не зможе з’явитися на очі нареченому. Це було б найбільшою підлістю по відношенню до Грегоріана. Так що доведеться розірвати заручини і зайнятися пошуками батька самостійно. Але де при цьому жити, як і чим заробляти на їжу?

Сказати, що майбутні перспективи її не тішили, – ще дуже применшити весь рівень обурення, відчаю та розпачу. Але виходу у Міри як такого не було. Ця ситуація – це ніби вибір без вибору, тому що відправити на смерть стільки людей вона точно не зможе.

«Потрібно вигадати екстрений план втечі. Такий, щоб і себе не зганьбити, і людей у ​​диліжансі врятувати».

– Втекти не вийде, – ватажок ніби прочитав її думки. – Я не дозволю. І мої хлопці також. Ти надто цінна!

«А це ми ще подивимося!» – войовничо подумала вона, але промовчала.