Глава 7 (4) від 27.08

– Я не стала б так узагальнювати, не всі люди…

– Переважна більшість! – перебив ватажок, і підлокітник крісла трохи хруснув під рукою цього поважного пана, а Мірана здригнулася і за інерцією знову вчепилася в нещасну спідницю. – І ти чудово знаєш, що я маю рацію.

Так, вона знала. Чого тільки вартувала ця неадекватна трійця, яка збиралася застрелити вовченя, що і без того потрапило в капкан і скиглило від болю.

«Дивна виходить розмова…»

Та й уся ця ситуація була якась дивна, і Міра спробувала прояснити, що до чого.

– Ем… Якщо ви мене покликали, щоб подякувати…

– І для цього також!

– ...то не варто було турбуватися, – закінчила вона. – Я рада, що змогла допомогти Дайлові. Впевнена, він чудовий малюк.

– Так і є, – кивнув ватажок. – Тільки йому не завадить бути слухнянішим. Капкан – далеко не перша халепа, до якої він потрапив.

– Ем… Жвава дитина…

– Навіть надмірно, – у голосі брюнета почулося несхвалення. – Сьогоднішня витівка могла коштувати йому життя. Я у його віці таким не був.

«Схоже на те…»

Цей імпозантний чоловік досить стриманий і серйозний (на відміну від Балагура), але при цьому від нього не відчувається прихованої загрози (як від Похмурого). Уявити його веселим, жартівливим чи пустотливим не виходило навіть за всього бажання. Проте від Рікдара віяло небезпекою. Почуття самозбереження Міри било на сполох і шепотіло на вушко можливі шляхи до відступу.

– А тепер, якщо все добре закінчилося… чи не могли б ми продовжити шлях? – з надією запитала Мірана, почуваючи себе адепткою, яка хоче втекти від викладача.

Рікдар хитнув головою:

– Не так швидко. Тут навіть вдень ​​небезпечно, не кажучи вже про ніч. А зараз згущуються сутінки. Не думаю, що у ваших інтересах залишати замок до ранку. Крім того…

– Крім того…? – приречено промовила вона.

– Ти хотіла дізнатися, навіщо я наказав тебе привести.

І знову це гіпнотизуюче сяйво смарагдових очей.

«Ой, якось я вже не дуже цього прагну... Мені б якось переночувати, а потім забратися звідси скоріше...» – подумала Міра, але вголос сказала:

– Так, дуже хотіла.

– Що ж, не відтягуватиму неминуче, – зійшов до пояснень він. – За тиждень повний місяць. Це знаменна для нас ніч. Я маю пройти через особливий ритуал, і для цього мені потрібна ти.