Глава 7

Усередині замок виявився не менш цікавим, ніж зовні. Ніякого різноманіття картин, нікому не потрібних статуеток, вазочок та інших химерних дрібниць, чим часто грішать аристократи або заможні городяни (Мірі довелося побувати в гостях у кількох однокурсниць). Досить строгі, але витончені та негроміздкі меблі, вишиті гобелени (можливо, власного виробництва), магічні світильники різних форм та розмірів. Відчуття легкості з успіхом підтримували високі стрілчасті арки, рельєфи, стіни і перегородки, що являли собою ніби кам'яне мереживо, яке утримується бічними стовпами, і різнокольорові вітражі з різноманітними малюнками. Завдяки їм вдень тут напевно ставало ще світліше, а на підлозі чи стінах можна було помилуватися кольоровим відбиттям.

Стіни були виконані все з того ж талеіту. Напевно, господарі не вдалися до внутрішнього оздоблення, щоб не гасити магічну дію каменю. І, мабуть, для посилення ефекту, а також для охоронних та інших корисних цілей всюди були розвішані артефакти різного призначення та розставлені дивовижні статуї, наповнені магією.

Окремі мешканці замку, що зустрічалися на шляху, дивилися на «гостю» з цікавістю та настороженістю. Слуг (у загальноприйнятому розумінні цього слова) вона наразі не зустріла. Отже, підтримкою чистоти займаються або члени зграї, або це робиться за допомогою побутових заклинань. Хоча Міра додала б іще кілька, щоб, наприклад, трохи освіжити фарби гобеленів або надати додатковий блиск деяким поверхням.

Мірана з «вовком» повертали з одного коридору до іншого, піднімалися сходами… Загалом, невдовзі вона зрозуміла, що навіть при всьому бажанні не знайде дорогу назад, а маячки, які про всяк випадок поставила під час «екскурсії», надто передбачливий Ройс благополучно знешкодив.

— Сюди, — сказав він, пропускаючи її вперед.

«Покої» ватажка виявилися не зовсім тим, чого вона побоювалася. В уяві Міри це мала бути спальня, от вона й занервувала. Шатен же ввів її в гарно обставлену вітальню, з якої вели ще одні двері. Мабуть, за ними таки ховається опочивальня господаря.

Ледве помітно рипнула петля (сюди теж побутове заклинання не завадило б), і Міра зрозуміла, що «вовк» вийшов. Кімната була слабо освітлена, а один кут взагалі знаходився в тіні, причому створеній за допомогою магії, але можна було помітити кілька м'яких стільців, пару крісел, невелику софу, стіл із гнутими ніжками та камін, у якому приглушено мерехтіло магічне полум'я.

— Розташовуйся якнайзручніше! — промовила темрява в кутку голосом Рікдара.

Потім світло в кімнаті стало яскравішим, магічна тінь розвіялася — і перед Міраною з'явився господар Вовчої пустки власною персоною.

«Це він! — у Мірани стислося серце, коли вона зустрілася поглядом зі знайомим мерехтінням смарагдових очей. — Як я і думала...»

«Вовк», поклавши ногу на ногу і підперши правою рукою вилицю, розташувався у високому кріслі і вичікувально дивився на гостю. Його чорне волосся, мужні риси обличчя та атлетична постать лише підтверджували схожість із тим великим хижаком, від вигляду якого захоплювало подих. Він був привабливий чисто чоловічою красою без домішки столичного лиску, хоч і мав трохи дикуватий вигляд. Чорний оксамитовий одяг із хутряними вставками, золотий ланцюг-артефакт зі смарагдами та високі шкіряні чоботи, натерті до блиску, демонстрували, що господар переодягнувся після подорожі в лісі та зараз має офіційно-парадний вигляд.

Мірана із задоволенням роздивлялася б його ще, але тільки з безпечної відстані, а зараз вона була від ватажка в кроковій доступності (йому достатньо одного стрибка, щоб дістатися до можливої ​​жертви). У Міри знову затремтіли коліна, і вона зробила крок назад, так і не в силах відірвати очей від погляду «вовка», але відчула хвилю сили — і вхідні двері були магічно заблоковані. Теперь шлях до відступу відрізано.

— Вітаю, рятівнице! — промовив ватажок, і його красиві губи склалися у щось на кшталт усмішки.

— Здрастуйте… — видихнула Міра і незграбно опустилася в найближче крісло для гостей. Ноги категорично відмовлялися її тримати.

«Та що це за реакція така, га? Чому його очі ніби душу виймають?»

І? Що далі? Вона мовчить, і він мовчить, тільки ковзає по ній вивчаючим поглядом. Міра занервувала ще сильніше і швиденько активувала заклинання заспокоєння, а то в неї вже губи почали тремтіти.

— Ти зняла ілюзію… — констатував він. — Добре, так набагато краще.

— Дякую, — пробурмотіла вона і нервово стиснула спідницю простенької повсякденної сукні.

— Як тебе звати? Моє ім'я тобі вже відоме, — всміхнувся вовк.

— Мірана. Але друзі звуть Міра, — брехати не хотілося, тож зізналася чесно.

— Міра… — промовив він. — Гарне ім'я.

«Так, мені теж подобається!»

— Дякую, — чинно відповіла вона.

— Міра, ти надто напружена… — зауважив перевертень.

«Та невже?!»

— У моєму товаристві тобі нема чого боятися, — сказав він спокійним голосом, але їй чомусь стало ще страшніше, — тому можеш дати спокій своїй спідниці. Бо тканина от-от затріщить.

Мірана тільки зараз звернула увагу, що не просто стискає спідницю, а вчепилася в неї мертвою хваткою, і спробувала трохи розслабитися.

— Дуже на це сподіваюся… — ледь чутно буркнула вона, але за поглядом співрозмовника зрозуміла, що її почули.