Глава 7 (1) від 27.08

Усередині замок виявився не менш цікавим, ніж зовні. Ніякого різноманіття картин, нікому не потрібних статуеток, вазочок та інших химерних дрібниць, чим часто грішать аристократи або заможні городяни (Мірі довелося побувати в гостях у кількох однокурсниць). Досить строгі, але витончені та негроміздкі меблі, вишиті гобелени (можливо, власного виробництва), магічні світильники різних форм та розмірів. Відчуття легкості з успіхом підтримували високі стрілчасті арки, рельєфи, стіни і перегородки, що являли собою ніби кам'яне мереживо, яке утримується бічними стовпами, і різнокольорові вітражі з різноманітними малюнками. Завдяки їм вдень тут напевно ставало ще світліше, а на підлозі чи стінах можна було помилуватися кольоровим відбиттям.

Стіни були виконані все з того ж талеіту. Напевно, господарі не вдалися до внутрішнього оздоблення, щоб не гасити магічну дію каменю. І, мабуть, для посилення ефекту, а також для охоронних та інших корисних цілей всюди були розвішані артефакти різного призначення та розставлені дивовижні статуї, наповнені магією.

Окремі мешканці замку, що зустрічалися на шляху, дивилися на «гостю» з цікавістю та настороженістю. Слуг (у загальноприйнятому розумінні цього слова) вона наразі не зустріла. Отже, підтримкою чистоти займаються або члени зграї, або це робиться за допомогою побутових заклинань. Хоча Міра додала б іще кілька, щоб, наприклад, трохи освіжити фарби гобеленів або надати додатковий блиск деяким поверхням.

Мірана з «вовком» повертали з одного коридору до іншого, піднімалися сходами… Загалом, невдовзі вона зрозуміла, що навіть при всьому бажанні не знайде дорогу назад, а маячки, які про всяк випадок поставила під час «екскурсії», надто передбачливий Ройс благополучно знешкодив.

– Сюди, – сказав він, пропускаючи її вперед.

«Покої» ватажка виявилися не зовсім тим, чого вона побоювалася. В уяві Міри це мала бути спальня, от вона й занервувала. Шатен же ввів її в гарно обставлену вітальню, з якої вели ще одні двері. Мабуть, за ними таки ховається опочивальня господаря.

Ледве помітно рипнула петля (сюди теж побутове заклинання не завадило б), і Міра зрозуміла, що «вовк» вийшов. Кімната була слабо освітлена, а один кут взагалі знаходився в тіні, причому створеній за допомогою магії, але можна було помітити кілька м'яких стільців, пару крісел, невелику софу, стіл із гнутими ніжками та камін, у якому приглушено мерехтіло магічне полум'я.

– Розташовуйся якнайзручніше! – промовила темрява в кутку голосом Рікдара.

Потім світло в кімнаті стало яскравішим, магічна тінь розвіялася – і перед Міраною з'явився господар Вовчої пустки власною персоною.

«Це він! – у Мірани стислося серце, коли вона зустрілася поглядом зі знайомим мерехтінням смарагдових очей. – Як я і думала...»