Глава 4 (3) від 25.08

Попелястий із шатеном наблизились і віддали якісь розпорядження. Один із їхніх підлеглих одразу ж зачинив дверцята диліжансу і заходився запечатувати обидва входи якимись заклинаннями. Здається, тепер ні всередину потрапити, ні вийти без дозволу не вдасться. Ще один зайнявся кіньми, які спочатку занервували, але потім дозволили наблизитися до себе. Тож він з успіхом узяв поводи і вмостився на козли.

– І все-таки… Хто тебе переслідує? – спитав Балагур.

Цього разу він був серйозний, і в його очах не мерехтіли смішинки. А Міра несподівано за ними скучила, адже миролюбний перевертень набагато кращий за сердитого.

– Ну то як, говоритимемо? – примружився попелястий.

– Я не знаю, – зізналася вона, бо справді не мала уявлення, хто саме повісив на неї маячок, а підозри вирішила залишити при собі. Бракувало ще розповідати про них першим зустрічним!

Балагур підійшов до Мірани і застосував якесь заклинання, вона це ясно відчула.

– Дівчина дійсно точно не знає, але здогадки у неї є, – нарешті прорік він.

«Ого! Це закляття правди чи щось таке?» – захопилася Міра. На жаль, їм таких не викладали, проте самі магістри володіли подібними штучками досконало та активно використовували їх на адептах. Хоча в цій ситуації Мірі варто було б не радіти, а засмучуватися, бо приховати від цих хлопців нічого не вийде, і якщо вони наполягатимуть…

Але вони не наполягали.

– Гаразд, це поки що не на часі. Потім дізнаємося, – сказав шатен, і Мірані стало надзвичайно цікаво, чому це «не на часі» і коли це «потім».

– Ми дуже ризикуємо… – несхвально заявив Похмурий і додав щось іще незрозумілою мовою.

Балагур відповів йому тією ж мовою, а потім звернувся до Міри.

– Примусимо тих, хто тобою цікавиться, побігати?! – підморгнув він, промовивши дивну фразу, ніби когось покликав, – і буквально з повітря матеріалізувалося маленьке брудно-сіре звірятко, схоже чи то на мишу, чи то на хом'ячка, але з іклами, як у хижаків, і відповідними пазурами.