Глава 2

— Що це тут? Дрібна шавка лапку прищемила? Тоді позбавимо її від страждань! — один із новоприбулих (його імені Міра не запам'ятала, але про себе називала Щур за попелясто-сіре волосся та червоніючі вуха) теж наставив гансер на вовченя.

— Не смійте! — дівчина забула про обережність і загородила звірятко.

— Куди лізеш, злиднє?! — обурився стрілець, який ледве встиг відвести зброю. Постріл збив із найближчого дерева гілки.

Але Міра твердо стояла на своєму. Вона вірила у захисний купол і не зрушила ні на крок.

— Ви що всі, змовилися? Навіщо вбивати беззахисну тварину? — її голос дзвенів від гніву. Аристократи вони там чи ні (у вищого стану в честі було полювання заради задоволення, а не заради того, щоб прогодувати себе), зараз не важливо. Важливо лише те, що нормальними людьми вони не є. Цим екземплярам, схоже, поняття милосердя взагалі чуже. Тож опускати перед ними голову і мовчати вона не стане!

У цю мить Мірана зраділа, що є єдиним магом серед пасажирів, і якщо чоловіки наполягатимуть, їй є чим відповісти.

Однак наступна фраза поставила її в глухий кут.

— А їсти ти що збираєшся? — відповів той, який тримав ліхтар. — Вовк, звичайно, не ведмідь і не заєць, але голод угамувати можна.

Цей мужлан теж займав «місця для слуг» і явно не був перебірливим у їжі.

— Ви серйозно?! — отетеріла вона. — Це ж дитина!

— Та яка дитина?! — відповів Гамлоу. — Вгамуйся вже! Ти не забула, з ким розмовляєш? Подібні тобі повинні тихенько сидіти осторонь і не миготити. А що, панове, — звернувся він до чоловіків, — чи зможу я прикінчити його з одного пострілу?

— Якщо, наприклад, потрапиш в око, то так. Але тепер його черга, — сказав Щур і кивнув на мужлана.

Той теж підняв гансер і, не роздумуючи, вистрілив, збивши листя з найближчого до Міри куща.

— Я дав останнє попередження! — пробасив він. — Іди, дівко. По-доброму прошу.

— Та й я сюсюкати не стану, якщо знову полізеш, — не залишився у боргу Щур. — Тепер це наша чоловіча розмова, тож повертайся до диліжансу та заспокой жінок. Вони, мабуть, налякалися до смерті.

Це була остання крапля. Міра навіть не розраховувала, що зможе впоратися з ними сама, а доводи розуму на цих виродків людського роду, судячи з усього, не діють. Значить, доведеться орудувати магією. Нехай вона й не має видатних бойових навичок, але кілька корисних комбінацій знає. А ще в неї є в запасі кілька капосних побутових заклинань, які точно зможуть відволікти агресорів, поки вона звільнить малюка і відпустить на волю. Аби тільки магія зараз спрацювала, а то вогник став якось підозріло мерехтіти. Хоч би зовсім не згас.

Не сумніваючись більше ні миті, Мірана напустила на чоловіків заклинання, яке викликало нестерпний свербіж. Щур та мужлан потрапили під дію чарів. Спочатку вони не зрозуміли, що сталося, і почали відчайдушно чухатися. Коли до них дійшло, що це її витівки, в їхніх очах можна було прочитати жагу розправи. Однак у Гамлоу, зважаючи на все, був захисний артефакт проти зловмисних чар. Поспостерігавши за невдалими «колегами», він примружився і ступив до неї.

— Магічка, значить? — прошипів аристократ. — Що ж ти тоді така бідна? А в інший спосіб заробляти не пробувала?

Він наближався, вона відступала.

— В який іще спосіб? — Мірана вилаяла себе за те, що її голос здригнувся, і пальнула по ньому ще кількома атакуючими заклинаннями. Нуль ефекту.

«Здається, мені зараз прилетить...» — запанікувала вона.

— Магічок у мене ще не було, — всміхнувся Гамлоу і зробив ще один крок. — Будеш слухняною дівчинкою — і я підкину тобі пару монет.

«Ще чого! Ах ти мерзенний виродку!»

Не давши йому наблизитися, Міра застосувала одне з побутових заклинань, які не завдавали людині прямої шкоди (повинно ж на цього запасливого аристократишку хоч щось подіяти!), — і у всіх трьох «мисливців» ослабли застібки на штанях, після чого ті спритно з'їхали вниз. Не гаючи часу, вона магією обмотала тканину навколо щиколоток чоловіків, так що невдалі «герої», брудно лаючись (добре мужлан, але вона і не здогадувалася, що аристократи знають стільки лайливих слів), попадали на землю, але не залишали марних спроб виплутатися.

Поки «гусенички» повзали і каталися по землі, так і не припиняючи лаятися, Мірана (не без допомоги магії) акуратно звільнила вовченя, яке, на її радість, не проявило агресії і лише облизувало поранену лапку. Кістка ціла, проте малюк якийсь час накульгуватиме, а це означає, що мохнатика не так вже й складно наздогнати. Тому, доки не розвіялася нестабільна магія, що утримує ворогів, треба забрати його якнайдалі.

Міра взяла малюка на руки і вже зробила кілька кроків у бік хащів, коли виразно почула гарчання. Недружнє таке гарчання, і зовсім поруч. Вона повернула голову, та так і застигла, притискаючи до грудей сіру пухнасту грудочку. У неї завмерло серце, а по тілу, тікаючи від страху, промчала череда мурашок. Руки зрадливо затремтіли, коліна теж, тому що вона дивилася в смарагдові очі самої смерті, які ще й світилися.

Захотілося проковтнути, але в горлі стояла така грудка, від якої не врятує й склянка води. Які там вона знає молитви? На думку спала хвалебна пісня Велідару і Стрігеллі, покровителям ремісників і побутових магів. Хоч щось.