Глава 11. Примарний танець

Я вибрала джинсову спідницю, трохи вище коліна, ніжно-рожеву блузку з глибоким декольте та дрібними стразами, а ще дістала свої улюблені білі босоніжки на платформі. Їх я одягала лише в особливих випадках. Золотаве волосся, яке від природи красиво завивалося, я уклала за допомогою мусу акуратними локонами, потім наклала сині тіні і підвела тушшю вії, губи торкнулася ніжно-рожевим блиском.

Готово! Оцінивши своє відображення у дзеркалі, я підморгнула йому, посміхнулася і впевнено вийшла з кімнати.

Внизу вже грала музика, було чути тихі розмови. Що ж задумав, демоняка?

– Доброго вечора, панове! – привітала їх я.

Вестор та Армаріс сиділи за барною стойкою та щось емоційно обговорювали. Рід чаклував над напоями, Алісія сумувала збоку. Були тут і Стелла з Марком – наші конюхи, вони розташувалися трохи далі, на підвіконні. Замість ресепшену стояв білий рояль, за яким теж сидів милий привид.

Крім того, я помітила в залі ще близько десятка незнайомих привидів, які спілкувалися між собою. По спині пробіг холодок. Побачивши мене, всі як один обернулися, дружно вклонилися і прошелестіли:

– Добрий вечір!

Я кивнула у відповідь та підійшла до стойки. Рід відразу поставив переді мною коктейль і навіть усміхнувся.

– Вестор, це що? – спитала я.

– Це мої друзі, – натомість відповів Армаріс. – У нас сьогодні зустріч, вечірка, – він відсалютував мені келихом. – Ти не знала?

– Знала, але не думала, що все буде саме так…

– А, розумію. – Демон підвівся та підійшов до мене. – Це легко виправити, ходімо, – він простягнув мені руку.

Я обережно вклала в неї свою долоню. Він вивів мене до центру холу, де тепер було достатньо місця для танців. Хоч примарам воно й не потрібне – вони могли танцювати навіть під стелею.

– Друзі мої, наша нова Хазяйка, Емма, ще надто юна та недосвідчена, тому я прошу вас не бентежити її й не лякати в жодному разі.

Примари переглянулись та замотали головами, мовляв, вони й не збиралися лякати.

– От і добре. Розважайтеся, друзі! Ріде, музику!

Зал наповнився приємною мелодією.

– Пані, прошу вас надати мені честь, – демон став навпроти мене, вклонився, запрошуючи мене на танець.

– Вибачте, але я не вмію танцювати, – тихо відповіла йому.

– Це зовсім не важливо, – також тихо відповів він. – Сміливіше, – демон усміхнувся, і вже не чекаючи моєї відповіді, вільною рукою, обійняв мене за талію й повів у повільному танці.

– Еммо, ви прекрасні сьогодні, – прошепотів він мені на вухо.

– Дякую, ви теж, – відповіла я.

Чоловік усміхнувся.

Армаріс й справді одягнувся до цього вечора і змінив джинси та футболку на брюки та білу сорочку, які надавали йому шарму. Чорне волосся з червоними пасмами блищало, а в його очах танцювали іскорки вогню.

– Як там Гектор? Як прогулянка?

– Гектор чудовий. Він шепнув мені по секрету, що став вашим другом.

– Він дуже милий, – зізналася я.

– Так, – погодився демон. – Як тобі вдалося його приручити? Він нікому, крім мене, раніше не довіряв. Навіть Вестору, – Армаріс раптово перейшов на «ти».

– Не знаю, – чесно відповіла я. – Мабуть, я йому сподобалася.

– Не думаю. Тут справа саме у твоїх здібностях та силі. У чому вона, Емма? – Демон дивився на мене зараз занадто відверто, ніби намагаючись зазирнути всередину, в саму сутність.

– Я не знаю, – насилу відповіла я, продовжуючи незграбні рухи і думаючи лише про те, щоб цей чортів танець скоріше закінчився.

– Я не можу нічого побачити. Дивно. Інтуїтивний блок. Ти сильніша, ніж я думав… – пробурмотів він, пропускаючи мої слова повз вуха. – Що ти сказала?

– Я не знаю, в чому моя сила, – повторила я.

– Так не буває. Я ж бачу, що ти відьма, маг. Відьма Вітру, як і всі жінки та чоловіки роду Вишнякових. Тільки ось я не бачу самих ниток. Невже ти… – він замовк.

А я почервоніла, не знаючи, що робити чи казати. Хотілося втекти і сховатися від цього пронизливого погляду, від підступного спокусника, побачивши якого всередині мене починав вирувати цілий ураган емоцій та почуттів. Що зі мною відбувається? Що це таке? Я не могла збагнути. Нарешті, музика скінчилася, пролунали оплески. Це Вестор радісно посміхався і плескав у долоні. Примари лише шелестіли, оточивши нас хороводом.

– Бач, які цікаві, – посміхнувся Армаріс.

– Володарю, ми просто…

– Та я знаю, що ви просто... – знову посміхнувся демон. – Давайте краще нашу фірмову, запальну! Маестро, музику! – крикнув він, і тут же залунала досить швидка мелодія, а всі привиди, зібравшись у коло, почали свій вигадливий танець навприсядки та підстрибом.

Це було чарівне видовище! Навколо них наче вихор утворився. Я стояла як укопана, не вірячи тому, що бачила перед собою.

Тим часом музика ставала все гучнішою, а рух привидів різкішим, ось вони вже кружляли в хороводі, видаючи такі високі звуки і крики, що пронизували до кісток, що в мене закружляла голова від таких децибелів. Здавалося, що вся будівля паморочиться в цьому дикому танці, а дах ось-ось з'їде набік.