Характерники. Початок. Частина 2

День 67.

Олексій стояв біля столу зведень і вже кілька хвилин поспіль переглядав одні й ті самі райони на карті, хоча нової інформації там майже не з'являлося. За ніч стало зрозуміло, що противник не просто зменшив кількість масованих ударів. Його система почала перебудовуватися. 

Частина мобільних пускових установок зникла з районів, де їх регулярно виявляли раніше, інші почали переміщуватися значно частіше, не затримуючись на одному місці довше, ніж було необхідно. Навіть великі майданчики, які ще вчора працювали майже безперервно, раптом змінили звичний ритм. На одних згасли частини теплових сигнатур, на інших зникла звична транспортна активність, і вся ця картина нагадувала не спокій, а обережність людей, які раптом дізналися, що відстань більше не гарантує їм безпеки.

Саме тому наступного дня вони змінили цілі. Учора українська система полювала на те, що могло зникнути за кілька хвилин. Пускова установка встигала залишити позицію ще до того, як інформація проходила через кілька рівнів перевірки, а колона з боєприпасами могла розсипатися по десятках доріг і зникнути серед звичайного транспорту. Сьогодні перед ними стояли зовсім інші об'єкти. Великі заводи не могли просто сісти за кермо й поїхати. Їх можна було вимкнути, частково спорожнити, приховати окремі цехи, вивезти обладнання або змінити логістику, але самі виробничі комплекси залишалися на своїх місцях.

На центральному екрані одна за одною відкривалися великі промислові території. Старі заводи, перебудовані під військові замовлення. Нові комплекси на околицях міст. Підприємства, які офіційно продовжували випускати цивільну продукцію, але за закритими корпусами працювали над зовсім іншими виробами. Проте головний екран цікавив Олексія не назвами підприємств. Навпроти кожного об'єкта система показувала значно важливіші речі: виробничий профіль, підтверджені технологічні лінії, характер руху вантажів, споживання електроенергії та зв'язки з іншими підприємствами.

— Починаємо з ракет, — сказав він, не відводячи погляду від карти. — Не зі складів готової продукції, якщо вони не підтверджені окремо. Мене цікавить виробництво. Корпуси, системи керування, електроніка, паливо, спеціалізовані компоненти. Якщо є можливість вибрати між великим складом і цехом, який збирає те, що склад потім поповнює, беремо цех.

Аналітик, що стояв навпроти, швидко перегорнув кілька сторінок у мислепросторі, після чого на карті залишилося лише кілька десятків об'єктів.

— Частина з них працює одночасно на різні типи продукції. Не всі лінії можна відокремити. Є заводи, де ракетні компоненти проходять через ті самі корпуси, що й цивільна електроніка.

— Тоді шукайте вузли, без яких військове виробництво зупиниться першим, — відповів Олексій. — Не потрібно зносити весь район, якщо достатньо вибити конкретний цех. Нам важливо не кількість вибухів. Нам потрібно змусити їх втратити час.

Після ракетних підприємств на екрані з'явилася друга група цілей. Виробництво дронів було складніше розпізнати. Якщо ракета вимагала великих спеціалізованих ліній, окремих технологічних процесів і значної кількості важкого обладнання, то безпілотники могли збиратися на підприємствах, які зовні майже нічим не відрізнялися від звичайних електронних виробництв. Частина корпусів виготовлялася в одному місці, двигуни — в іншому, оптика та електроніка надходили окремо, а остаточне складання могло відбуватися в будівлі, яка ще кілька місяців тому використовувалася зовсім для іншої роботи.

— По дронах ми маємо менше впевненості, — сказав інший офіцер. — Ми бачимо поставки компонентів, бачимо характерні маршрути, знаємо кілька великих складальних майданчиків, але частину виробництва вони вже встигли розосередити.

Олексій повільно кивнув.

— Тоді не женемося за одним великим заводом. Беремо всю мережу, яку можемо підтвердити. Електроніку, двигуни, системи керування, корпуси. Якщо вони розосередили виробництво, доведеться бити по розосередженню.

На кілька секунд у штабі запала тиша. Люди продовжували працювати, над столами змінювалися проєкції, оператори передавали дані між групами, але всі вже знали, що наступне питання однаково пролунає.

Його поставив молодий аналітик біля дальнього столу.

— Люди на території?

Олексій перевів на нього погляд.

— Є.

— Тоді це діючі заводи.

Кілька людей мовчки чекали відповіді. На карті залишалися десятки цілей, але тепер вони перестали бути лише позначками. За кожною стояли реальні будівлі, зміни працівників, охорона, водії, інженери й люди, які могли навіть не знати, що саме збирають у сусідньому корпусі.

Олексій опустив долоню на край столу.

— Цивільні сектори?

— У більшості випадків відділені від основного виробництва. Але не всюди. Є підприємства, де частина цехів продовжує працювати паралельно.

— Тоді працюємо вибірково, — сказав він. — Спочатку те, що неможливо швидко відновити. Вузли живлення виробництва, спеціалізоване обладнання, лінії, які не можна просто замінити наступного тижня. Якщо ціль змішана, повторно перевіряємо. Якщо даних недостатньо — не витрачаємо ударний ресурс навмання.

— Це сповільнить операцію.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше