День 59

Наступного ранку Артем прокинувся з думкою про медичні капсули. Учорашня прогулянка містом вже встигла змішатися в пам'яті з десятками інших вражень — школою під землею, новими районами, голографічними викладачами, незнайомими системами, які працювали навколо нього так, ніби існували завжди. 

Але капсули чомусь залишилися окремо від усього цього. Він кілька разів згадував чоловіка, що лежав усередині однієї з них, тонкі лінії світла під прозорою поверхнею та слова лікаря про те, що технологія допомагає організму відновлюватися значно швидше. Артем не знав, чому саме це його так зачепило, але протягом уроків постійно ловив себе на тому, що подумки повертається до побаченого.

Після школи Денис із Владом одразу запропонували піти досліджувати інший сектор, який вони ще не встигли обійти, проте Артем відмовився. Він навіть не став вигадувати пояснення, просто сказав, що хоче ще раз зайти до медичного комплексу. Друзі кілька секунд дивилися на нього з таким виглядом, ніби чекали, що він зараз засміється і визнає, що жартує, але Артем лише знизав плечима. Зрештою Денис пообіцяв, що наступного разу вони обов'язково знайдуть щось цікавіше за лікарню, а Влад нагадав, що медики навряд чи зрадіють його повторній появі. Артем погодився з обома, але все одно пішов.

Дорогу він цього разу знайшов майже без допомоги навігації. Медичний сектор залишався таким самим тихим і впорядкованим, як учора, тільки тепер Артем уже помічав більше деталей. По коридорах рухалися не лише люди, а й невеликі автоматичні платформи, які перевозили контейнери та обладнання. Біля одних дверей медики обговорювали щось через мислезв'язок, майже не рухаючи губами, а біля інших працювала система очищення, що змушувала повітря злегка коливатися. Усе тут виглядало складним, але не хаотичним. Кожна людина і кожен пристрій ніби знали своє місце.

Артем уже майже дійшов до приміщення з капсулами, коли помітив, що сьогодні там значно більше людей. Двері були відчинені, і зсередини долинали голоси. Він зупинився біля входу, не наважуючись заходити, але побачене одразу змусило його забути про обережність.

В одній із капсул лежав чоловік із настільки тяжкими пораненнями, що навіть Артем, який майже нічого не розумів у медицині, усвідомив: щось іде не так. Навколо капсули працювали додаткові системи, а на великій панелі поруч швидко змінювалися показники. Двоє медиків стежили за ними, ще один щось пояснював через мислезв'язок, час від часу повертаючись до колег. У їхніх рухах не було паніки, але напруга відчувалася настільки сильно, що Артем мимоволі залишився біля дверей, боячись навіть зробити зайвий крок.

— Показники знову падають, — сказав один із лікарів. — Ми стабілізували внутрішні ушкодження, але організм не витримує темпу відновлення.

— Зменшували інтенсивність?

— Уже двічі. Тоді починається зворотний процес.

Медик на кілька секунд замовк, слухаючи відповідь через мислезв'язок. Потім відійшов від капсули, щоб продовжити розмову з кимось із колег. Артем не чув усіх слів, але зрозумів головне: лікарі сперечалися про те, як змінити режим роботи системи, не зупинивши відновлення повністю.

Саме тоді він підійшов ближче.

Спочатку Артем просто дивився на капсулу. Він не розумів позначень на панелі, не знав призначення більшості елементів і не міг пояснити, що саме відбувається всередині. Проте поступово в нього з'явилося те саме відчуття, яке переслідувало ще з учорашнього дня. Щось у роботі системи здавалося неправильним. Не зламаним і не несправним — саме неправильним, ніби капсула намагалася вирішити складне завдання, використовуючи не той шлях.

Артем нахилився ближче до прозорої поверхні.

Під нею тонкі світлові лінії проходили вздовж тіла пораненого, розходилися, перетиналися і знову збиралися в окремих точках. Він не знав, що вони означають, але раптом помітив місце, де ця структура ніби втрачала узгодженість із рештою системи. Світло там затримувалося трохи довше, потім різко змінювало напрямок і поверталося назад.

Артем не міг пояснити, чому, але був упевнений: проблема саме там.

Він простягнув руку до вузької сенсорної поверхні вздовж краю капсули. Його палець зупинився, ніби він сам до останнього моменту не був упевнений, що робить. Потім Артем провів ним уздовж лінії й змістив один із параметрів.

— Стій! — різко сказав медик.

Але він запізнився.

Артема одразу відтягнули від капсули.

— Ти що робиш? Це медичне обладнання, сюди не можна торкатися!

Хлопець відступив на кілька кроків, розгублено дивлячись то на лікаря, то на капсулу. Він уже хотів вибачитися й сказати, що сам не розуміє, навіщо це зробив, але медик раптом замовк.

Усі показники на панелі змінилися.

Другий лікар швидко нахилився до системи, перевірив кілька параметрів і покликав колегу. Ще кілька секунд тому вони намагалися втримати стан пораненого від подальшого погіршення, а тепер процес поступово розвертався в інший бік. Навантаження на організм зменшилося, але сама швидкість відновлення не впала так, як мала б за звичайного зниження інтенсивності.

— Що ти змінив? — тихо запитав один із медиків.