День 57

Сивий прокинувся ще до світанку від важкого гуркоту. Земля здригнулася, з перекриття бліндажа посипалася суха земля. За кілька секунд пролунали ще вибухи. Кедр сидів біля входу з кухлем холодної кави.

— Знову працюють по тилу. Цього разу далі від нас.

Сивий вийшов назовні. Над фронтом висів ранковий туман. Десь далеко спалахувала артилерія, у небі проходили безпілотники. Фронт здавався майже порожнім, але Сивий добре знав, що це лише видимість. Дрони, артилерія, авіація та невеликі штурмові групи працювали майже безперервно.

Останніми днями він помічав інше. До фронту стягували нові сили, боєприпаси, дрони й техніку. З інших напрямків прибували підрозділи. Людей із дружньої азійської держави тепер теж переміщували ближче до передової.

Але найбільше Сивого непокоїла одна ділянка. Після повернення до бліндажа Кедр показав йому карту.

— Наших знову завернули.

— Кого?

— Розвідників. Тих, що вчора перевіряли дорогу.

— З тієї зони?

— Так.

Про загадкову зону вони знали вже кілька днів. Звичайні війська звідти поступово вивели. Дороги перекрили, виставили нову охорону. Потрапити всередину можна було лише за спеціальним дозволом.

— Хто їх зупинив? — запитав Сивий.

— Формально наші. Але я таких раніше не бачив. Інша форма, інша техніка. Наказали повернутися й нічого не пояснили.

— Що вони там роблять?

Кедр похитав головою.

— Не знаю. Але щось туди завозять. Переважно вночі.

Увечері вони самі побачили колону.

З темряви один за одним виринули броньована машина, важкі вантажівки із закритими кузовами та кілька інших машин. Колона звернула до закритого сектора. Ворота відкрилися ще до її прибуття. Машини без перевірки зникли за бетонною огорожею, після чого ворота зачинилися.

— Думаєш, це під наступ? — тихо запитав Кедр.

Сивий похитав головою.

— Якби готували наступ, сюди звозили б людей, артилерію, боєприпаси. А тут усе навпаки. Звичайні підрозділи вивели. Район закрили. І тільки після цього почали щось завозити.

Кедр помовчав.

— Може, доповісти?

Сивий не відповів одразу.

— Доповісти треба. Але тільки факти. Нова охорона. Заборона доступу. Виведення наших підрозділів. Нічні колони.

— Без припущень?

— Без припущень.

Вони повернулися до бліндажа. Десь далеко знову загриміла артилерія. Сивий ще довго дивився в темряву. Він не знав, що відбувається за закритими воротами. Але дедалі сильніше відчував: ця зона має стосунок до чогось значно більшого, ніж підготовка чергового наступу.

* * *

Десята ніч почалася без звичної для мирного часу темряви. Над Україною знову спалахували перехоплення, у містах працювали сирени, а в командних центрах змінювалися позначки на картах. Повної тиші вже давно ніхто не чекав. Після кількох ночей безперервних ударів сама відсутність вибухів на окремій ділянці починала виглядати підозріло.

Олексій майже не залишав командного центру. Зранку до ночі через нього проходили дані від військових, енергетиків, рятувальників та інженерів. Завдяки спільній мережі зв'язок між різними напрямками став значно швидшим, але навіть вона не могла дати головного — повної картини того, що готував противник.

Останні два дні ситуація з розвідкою поступово покращувалася. Обмін даними із союзниками майже відновився, почали надходити нові супутникові знімки та результати перехоплень. Одночасно на фронт і до підрозділів протиповітряної оборони прибували нові засоби ураження. Логістика поки працювала стабільно, запасів боєприпасів для ППО вистачало.

Але кількість цілей лише зростала.

На оперативній карті вже було видно сотні маршрутів дронів, крилатих і балістичних ракет. Частина з них повторювалася, частина змінювала напрямок уже під час польоту. Противник поступово коригував тактику, намагаючись не просто завдати удару, а зрозуміти, де саме Україна його чекає.

Особливо це стосувалося нових систем ППО.

— Вони нас промацують, — сказав Олексій, збільшивши один із секторів карти. — Їм потрібні не тільки цілі. Їм потрібні наші позиції.

На екрані з'явилися кілька точок, де за останні ночі противник послідовно змінював маршрути атак.

— Тут вони вже отримали реакцію, — продовжив він. — А наступного разу обійшли сектор. Значить, побачили більше, ніж просто результат перехоплення.

Особливу увагу викликали лазерні комплекси. Противник намагався визначити не лише їхнє розташування, а й можливості та час реакції.

Олексій віддав наказ не чекати наступного удару. Кожну позицію ППО відтепер розглядали як тимчасову. Для основних комплексів готували запасні майданчики, змінювали маршрути переміщення, збільшували кількість хибних позицій і макетів. Навіть ті місця, які противник ще не знайшов, почали готувати до можливого перенесення.