День 27

Праця над вцілілим кораблем продовжувалась вже други сутки без переривів.

Перші години вчені діяли надзвичайно обережно. Розтин корпусу показав, що технології прибульців не були повністю механічними. Частина систем нагадувала живу тканину: пульсувала, реагувала на електричні імпульси, змінювала структуру під час сканування. Панелі управління не мали звичних кнопок чи важелів — замість цього поверхні були чутливими до біополя.

— Це симбіоз, — тихо сказала Каміль, розглядаючи зображення під мікроскопом. — Машина і організм в одному тілі.

Вона разом із групою інженерів почала розшифровувати схеми живлення. Енергетичне ядро виявилося багаторівневим: частина потужності генерувалася стабільним реактором, інша — перерозподілялася через органічні провідники, що адаптувалися до навантаження.

Паралельно нейрофізики працювали з полоненими рогатими. Їх мозкова активність не згасала навіть у непритомному стані. Спеціальні сенсори виявили, що певні імпульси синхронізуються з системами корабля.

— Пілот не просто керує. Він є частиною контуру, — зробив висновок керівник групи.

Це означало, що без розуміння біологічної складової корабель не підкориться людині.

Упродовж доби лабораторії працювали безперервно. Інженери створили проміжний інтерфейс — штучний перекладач між людською електронікою й чужою біосистемою. Каміль майже не відходила від пульта, коригуючи параметри вручну.

Коли спробували вперше подати живлення, корпус корабля відреагував миттєво: внутрішні канали засвітилися тьмяним фіолетовим світлом. Декілька систем активувалися, але одразу ж перейшли в аварійний режим.

— Він не приймає нас, — сухо констатував один із інженерів.

Тоді нейрофізики синхронізували біосигнали полоненого з системою управління. Не повністю — лише частково, через штучний фільтр. І цього вистачило. За кілька годин сталося те, на що ніхто не наважувався розраховувати. Один із кораблів — саме той, що привезла команда Евігіда — підкорився людині.

Після складної адаптації систем управління вдалося стабілізувати енергетичне ядро. Потім — запустити маршові двигуни. Ангар наповнився гулом, який відчувався більше тілом, ніж слухом. Гравітаційні стабілізатори спрацювали без збоїв.

І нарешті корабель здійснив короткий маневр на орбіті — обережний, контрольований поворот із зміною траєкторії.

Уперше в історії людина керувала кораблем прибульців.

У лабораторіях пролунали оплески — не гучні, але щирі. Дехто просто мовчки сів, усвідомлюючи значення події.

На заводи негайно передали наказ: розпочати повний аналіз технологій і спробувати відтворити хоча б частину систем — двигуни, джерела живлення, структуру броні. Почали формувати конструкторські групи, готувати нові виробничі лінії. Запрацювали біологи та нейрохирурги.

Людству були вкрай потрібні власні кораблі нового покоління. Здатні дати опір ворогу не тільки на орбіті планети но і в далекому космосі.

Уперше за довгий час настрій змінився. Оборона більше не здавалася єдиним варіантом. З’явилося відчуття, що можна буде не лише відбиватися, а й нападати.

* * *

Саймон увійшов до невеликої кімнати для допитів, де на нього вже чекав черговий затриманий офіцер. Чоловік сидів за столом напружений, із неприродно рівною спиною, ніби намагався зберегти залишки військової гідності в обставинах, де вона вже мало що змінювала. На столі перед ним стояла недопита склянка води, до якої він майже не торкався.

Саймон мовчки сів навпроти й кілька секунд уважно розглядав співрозмовника.

За останню добу через ці кімнати пройшли тисячі людей. Чиновники, офіцери, бізнесмени, посередники, кур'єри, зв'язкові. Майже кожен із них приходив зі своєю історією, але всі ці історії дивним чином виявлялися схожими одна на одну.

— Скажіть, будь ласка, з якою метою ви виконували накази Ордену? — спокійно запитав він.

Офіцер нервово ковтнув.

— Я не вважаю, що працював на Орден. Я виконував накази людей, яких вважав своїм командуванням.

Саймон ледве помітно кивнув.

Починалося все майже завжди однаково.

Незабаром пролунали знайомі пояснення. Ситуація на фронті здавалася безнадійною. Союзники могли відвернутися. Родину потрібно було захистити. Хотілося опинитися на боці майбутніх переможців. Ніхто не хотів, щоб дружина чи діти колись постраждали через неправильний вибір.

Упродовж останніх годин Саймон чув подібне десятки разів.

— Тобто ви усвідомлювали, що віддаєте наказ, який міг призвести до загибелі українських військових?

Офіцер відвів погляд.

— Усвідомлював.

— І все одно віддали його?

— У мене не було хорошого вибору.