День 26

Другий день досліджень виявився зовсім не схожим на перший. Учора вся станція жила на піднесенні від самої знахідки. Новина про майже цілий корабель прибульців розлетілася науковими секторами швидше за будь-які офіційні повідомлення. Інженери будували найсміливіші припущення, військові вже намагалися оцінити можливості майбутнього використання трофея, а біологи сперечалися між собою щодо природи дивних органічних структур, які виявили всередині корпусу. Сьогодні ж романтика першого контакту поступилася місцем звичайній науковій роботі. Саме тепер починалося найважче — не захопити корабель, а зрозуміти його.

Евігід разом із Мішелем та Каміль майже весь день провели в дослідницькому секторі. Формально їхня місія завершилася ще тоді, коли буксири доставили корабель до станції, але керівництво проєкту попросило їх залишитися. Ніхто не знав цей корабель краще за людей, які знайшли його серед уламків, проникли всередину та першими побачили його системи працюючими після битви.

Величезний ангар нагадував мурашник. Навколо корпусу безперервно рухалися ремонтні платформи, десятки дронів проводили сканування, а групи спеціалістів працювали одразу на кількох рівнях конструкції. З верхніх галерей корабель виглядав навіть більшим, ніж під час першого огляду в космосі. Його темна поверхня не мала звичних стиків або технічних люків. Деякі ділянки корпусу нагадували полірований метал, інші більше скидалися на застиглі волокна невідомої живої тканини.

— Чим довше я на нього дивлюся, тим менше розумію, що саме бачу, — сказав Мішель, спираючись на поручень оглядового майданчика. — Коли я вперше побачив його в космосі, то був упевнений, що перед нами просто ще один бойовий корабель. Тепер мені здається, що це якийсь живий організм, який випадково навчився літати.

Каміль усміхнулася, але погляду від корпусу не відвела.

— Найгірше те, що ти не надто помиляєшся. Подивися на ці ділянки біля двигунів. Учора тут були зовсім інші пошкодження. Біологи стверджують, що частина структур повільно відновлюється самостійно. Якщо вони мають рацію, то ми вперше бачимо техніку, яка буквально загоює власні рани.

— Тобто ви хочете сказати, що цей корабель живий? — перепитав Евігід.

— Ніхто поки не готовий сказати щось настільки категорично, — відповіла Каміль. — Але я вже кілька разів чула суперечки між біологами й інженерами. Проблема в тому, що кожна група бачить тут щось своє. Інженери знаходять механізми. Біологи знаходять тканини. А нейрофізики взагалі починають поводитися так, ніби перед ними мозок якогось дуже великого створіння.

Протягом кількох наступних годин вони спостерігали за роботою дослідників. Спочатку здавалося, що просування майже немає. Одні групи намагалися підключитися до систем корабля через створені адаптери, інші вивчали енергетичні контури, треті шукали хоча б приблизний аналог кабіни керування. Результати були мінімальними. Корабель залишався байдужим до більшості спроб взаємодії, немов просто не розумів, що від нього хочуть.

Ситуація змінилася ближче до вечора, коли до ангара почали стікатися керівники наукових груп. Це було настільки незвично, що навіть Мішель звернув на це увагу.

— Зазвичай вони не збираються всі разом без причини, — сказав він, проводжаючи поглядом чергову групу науковців. — Схоже, хтось нарешті знайшов щось цікаве.

Невдовзі їх запросили до центральної зали спостережень. Там уже працювала велика голографічна проєкція внутрішніх систем корабля. Біля неї стояв керівник групи нейрофізиків, а навколо нього зібралися десятки людей.

— Ми перевіряли результати сімнадцять разів, — почав він без жодних вступів. — Після першого спостереження самі вирішили, що маємо справу з помилкою обладнання. Але дані повторюються знову і знову. Частина систем корабля реагує на присутність людини.

У приміщенні відразу стало тихіше. Науковець змінив зображення, і на проєкції з'явилися графіки.

— Спочатку ми вважали, що корабель реагує на електромагнітні поля. Потім припустили, що справа в біохімії. Але жодна з цих моделей не пояснює результати. Найкраще з усіх спостереження описує інша гіпотеза. Частина внутрішніх контурів реагує на активність нервової системи. Якщо говорити простіше — корабель певним чином відчуває присутність розумної істоти.

— Ви зараз дуже обережно намагаєтеся сказати, що ця штука слухає людей? — уточнив Мішель.

— Я намагаюся сказати лише те, що можу довести, — відповів науковець. — Але якщо коротко, то так. Схоже, що слухає.

Після цього атмосфера в ангарі змінилася. Усі подальші дослідження почали обертатися навколо цієї ідеї. До роботи підключили спеціалістів із мислезв'язку, експертів із нейроінтерфейсів та кількох характерників Нульового плану, які десятиліттями працювали з незвичними формами взаємодії свідомості й технологій.

Саме тоді вперше прозвучала пропозиція спробувати посадити людину в центральне крісло керування.

Кандидатуру Мішеля підтримали майже одразу. Він був професійним пілотом, добре знав особливості корабля та вже багато років працював у надзвичайних ситуаціях. Сам Мішель поставився до ідеї значно менш оптимістично.

— Я правильно розумію, що ви пропонуєте мені сісти всередину інопланетної машини, яку ми не розуміємо, і спробувати з нею домовитися? — запитав він, дивлячись на науковців.