День 24

Позачерговий сеанс зв’язку, ініційований генералом Мехметом, змусив Олексія насторожитися. До визначеного терміну залишався ще тиждень, і такий виклик не віщував нічого доброго.

Упродовж останніх днів Олексій уважно придивлявся до свого оточення, намагаючись з’ясувати, хто може бути пов’язаний із тією таємною організацією, про яку натякав Мехмет. Але жодних доказів — лише припущення.

Крім того, він майже фізично відчував напруження у владних колах. Навіть для воєнного часу атмосфера була надто тривожною. Ситуація здавалася гіршою, ніж будь-коли.

Як завжди, зайшовши до ізольованого кабінету, Олексій увімкнув зв’язок. Мехмет уже був на лінії.

— Ти маєш вирішити зараз. Це терміново, — без звичних формальностей почав він. — Далі зволікати небезпечно.

Олексій мовчки дивився на екран. У голові швидко зважував аргументи. Згадав недавні зведення про різке зростання втрат на фронті. Тепер він розумів, хто стоїть за зміною пріоритетів і «коригуванням» рішень. Пропозиція, яку від нього вимагали прийняти, означала ще більше смертей.

— Ні, друже, — нарешті сказав він спокійно. — Хай що буде, але я не піду на це. Краще загину з чистою совістю.

Мехмет повільно кивнув. Він розумів. Коли сам приєднався до тієї структури, перед ним не ставили подібного вибору. На місці Олексія він теж сумнівався б.

— Бережи себе, — тихо промовив він.

Зв’язок обірвався.

Олексій відкинувся на спинку крісла й заплющив очі. Він чудово усвідомлював наслідки свого рішення.

— Я вражений вашим вибором, пане генерале, — раптом пролунав у кімнаті спокійний голос.

Олексій різко розплющив очі. Ще мить тому кабінет був порожній. Тепер у кутку сидів молодий чоловік кавказької зовнішності, розслаблено закинувши ногу на ногу.

— Марат, — представився він, ніби відповідаючи на невисловлене запитання. Підвівся й простягнув руку, але, побачивши, що генерал не реагує, спокійно опустив її.

— Я не затримаю вас надовго. Ви щойно відмовилися від дуже впливової пропозиції. Отже, для вас принципи важливіші. Це рідкість.

Олексій мовчав, уважно оцінюючи незнайомця.

— Тому я хочу запропонувати інше, — продовжив Марат. — Теж товариство. Але не наддержавне — солдатське.

Вираз обличчя генерала залишався стриманим, але погляд став холоднішим.

— Ви здивуєтеся, якщо погодитеся. Я залишу вам цей браслет. Якщо стане цікаво — просто одягніть його. Це високотехнологічний пристрій. Голограму, яку ви побачите й почуєте, сприйматимете лише ви. Вона надасть повну інформацію та дозволить зв’язатися з нами.

Марат поклав невелику гнучку пластину браслета на стіл.

Вже біля дверей він обернувся.

— І ще. Хлопці дякують вам за вчорашню операцію. Завдяки вашому рішенню вдалося зберегти багато життів.

Монітор зв’язку коротко блимнув, відволікаючи Олексія. Коли він знову перевів погляд у куток кімнати, там уже нікого не було.

І він міг заприсягтися: двері не відчинялися.

* * *

Вийшовши порталом з кабінету генерала Олексія, Марат одразу зв'язався з Гетьманом Миколаєм через захищений канал мислезв'язку. Не витрачаючи часу на пояснення, він передав повний мислепакет із записом розмови, власними спостереженнями та висновками.

Гетьману знадобилося лише кілька секунд, щоб ознайомитися з інформацією.

— Отже, маємо ще одне підтвердження, — спокійно сказав він. — Тепер уже через військовий напрямок.

— Виходить, Орден справді існує, — відповів Марат. — І його вплив сягає значно вище, ніж ми припускали.

— У цьому я майже не сумнівався ще до твоєї доповіді. Набагато важливіше інше: вони почали діяти відкритіше й намагаються схилити до співпраці людей рівня Олексія. Такі речі не роблять заради далеких планів. Зазвичай це означає, що починається новий етап операції й комусь терміново потрібні конкретні рішення.

Марат коротко кивнув.

— Мехмет справді поспішав і наполягав на негайній відповіді.

— Саме тому Олексій відтепер перебуває під нашим захистом. Він має великий авторитет серед офіцерів, навколо нього вже гуртуються люди, які можуть стати основою майбутньої армії об'єднаного людства. Якщо Орден вирішить тиснути на нього повторно або спробує усунути його після відмови, ми повинні дізнатися про це раніше за них.

— Я організую спостереження й попереджу потрібних людей, — відповів Марат.

— Добре. А тепер подивися ще на одну річ.

Разом зі словами до нього почав надходити новий мислепакет. Він був невеликим, але рівень доступу стояв один із найвищих.

Марат відкрив інформацію й уже за кілька секунд здивовано завмер.