День 22

З оглядового вікна на орбітальній станції був гарний вид на тренувальні комплекси, що простягалися далеко внизу. Навіть із такої висоти було добре видно безперервний рух людей. Одні групи завершували вправи, інші тільки прибували на майданчики, а інструктори майже без перепочинку переходили від одного заняття до наступного.

За останній тиждень система навчання виросла настільки, що її вже важко було порівнювати з тим, що існувало на початку.

Ініціації більше не були рідкісними подіями. Нові характерники з'являлися щодня по всій теріторії підконтрольній владі України на Першому плану. Щойно людину знаходили, її одразу включали до мережі навчання, призначали наставників і починали підготовку. Водночас швидко зростала й кількість обізнаних людей, які отримували браслети мислезв'язку та долучалися до нової системи.

На одному з найближчих майданчиків Дмитро бачив групу нових характерників, які відпрацьовували відкриття коротких порталів. Новонавчений інструктор уважно стежив за кожним рухом і раз за разом змушував їх повторювати вправу. Портали відкривалися лише на кілька секунд, але навіть така проста дія вимагала концентрації. Помилка зараз могла згодом призвести до того, що людина відправиться зовсім не туди, куди планувала.

Поруч проходили заняття для людей із браслетами мислезв'язку. Кілька десятків майбутніх координаторів навчалися працювати з великими потоками інформації, швидко передавати завдання та взаємодіяти через мережу без довгих пояснень і зайвих команд. Більшість із них ще місяць тому працювала у звичайних державних установах, приватних компаніях або навчальних закладах і навіть не підозрювала про існування характерників.

Трохи далі медики знайомилися з обладнанням Нульового плану, інженери вивчали нові виробничі системи, а викладачі проходили підготовку для роботи з майбутніми групами нових обізнаних людей. Найбільші площі, як і раніше, займали військові полігони, де фронтовики відпрацьовували взаємодію через мислезв'язок, навчалися використовувати нове спорядження та тренувалися діяти в змішаних групах.

Саме останнє Дмитро помічав дедалі частіше. Ще нещодавна він мимоволі уявляв майбутнє так, ніби характерники поступово сформують окрему спільноту всередині суспільства. Здавалося логічним, що люди з такими можливостями рано чи пізно почнуть триматися окремо від інших.

Насправді все відбувалося зовсім інакше. На полігонах характерники тренувалися поруч зі звичайними військовими. У медичних центрах лікарі без будь-яких особливих здібностей працювали разом із характерниками, які могли відкривати портали між планами. Інженери, логісти, оператори дронів, диспетчери та викладачі поступово ставали частиною однієї системи, де головним було не те, чи є людина характерником, а те, наскільки добре вона виконує свою роботу.

Спостерігаючи за цим, Дмитро дедалі частіше ловив себе на дивному відчутті. Розум підказував, що все це відбувається насправді, але звичайна людська логіка постійно намагалася сперечатися з побаченим.

Минуло лише двадцять два дні від того моменту, як він випадково відкрив свій перший портал і опинився в зовсім іншому світі. Від початку великого плану двох гетьманів минув лише тиждень. 

Сім днів.

За попереднє життя Дмитро встиг попрацювати в достатній кількості великих структур, щоб добре розуміти, як зазвичай відбуваються подібні зміни. За сім днів можна провести десятки нарад, скласти графіки, розподілити відповідальність і домовитися про подальші кроки. Якщо дуже пощастить, наприкінці першого тижня починається реальна робота.

Тут же вона давно тривала повним ходом. Він бачив це всюди. На десятках майданчиків одночасно навчалися військові, медики, інженери, оператори дронів, майбутні координатори цивільного сектору та нові характерники. Уже працювали інструкторські групи. Уже формувалися нові підрозділи. Уже з'являлися люди, які після кількох днів підготовки самі починали навчати інших.

Найдивнішим було навіть не це. Дмитро ніяк не міг позбутися відчуття, що система розвивається швидше, ніж мала б розвиватися навіть за законами здорового глузду. Якби хтось поставив перед ним таке саме завдання місяць тому й надав необмежені ресурси, він усе одно назвав би терміни в кілька місяців, а для деяких напрямків — у кілька років. Не тому, що люди не хотіли б працювати. Просто будь-яка складна структура потребує часу, щоб навчитися взаємодіяти сама із собою. Саме цей час зараз ніби зник.

Мислезв'язок дозволяв передавати не лише накази чи повідомлення. Разом із ними люди отримували досвід, логіку рішень, напрацьовані схеми роботи та розуміння того, як функціонує вся система. Новачок більше не витрачав тижні або місяці на те, щоб розібратися в новому напрямку. Він майже одразу починав бачити загальну картину й розуміти своє місце в ній.

Але навіть цього було б недостатньо. Дмитро добре розумів, що якби справа обмежувалася лише мислезв'язком, результат був би значно скромнішим. Насправді одночасно зійшлося занадто багато чинників. Досвід Нульового плану, який уже пройшов через більшість викликів, що тільки чекали на Перший. Допомога Другого плану. Технології, про які людство його світу ще кілька тижнів тому навіть не здогадувалося. Війна, яка навчила військових швидко пристосовуватися до будь-яких змін. Нові характерники, які з'являлися щодня. Тисячі людей, готових працювати заради спільної мети.