День 19

О п’ятій ранку Фенікс розплющив очі й одразу помітив, що новачки вже повністю готові до виходу. У напівтемряві землянки вони виглядали дивно спокійними, ніби для них подібні рейди були звичайною буденністю. Поль саме повертався з вулиці — судячи з легкого шару роси на куртці, він щойно випустив у повітря ще кілька розвідувальних дронів. Ігор і Стас сиділи поруч мовчки, спостерігаючи, як прокидаються їхні нові побратими. У їхніх рухах не було жодної метушні чи напруження — лише спокійна готовність.

— Дрони на позиціях? — запитав Фенікс радше для порядку, ніж із реальної потреби.

Він почув коротке «так» одразу від всіх операторів — старих і нового. Після цього Фенікс перевів погляд на Ведмедя. Той уже сидів на краю ліжка, мовчки натягуючи спорядження. Велетень підвів очі й коротко кивнув. Цього було достатньо. Фенікс тихо скомандував вирушати.

Перші кроки назовні давалися важко. У такі моменти тіло завжди поводилося однаково — ноги ніби не хотіли нести його вперед, у напрямку, де чекала смерть. Але щойно вони рушили стежкою між деревами, низенький Стас плавно ковзнув уперед і взяв на себе дозор. Його рухи були дивно легкими, безшумними, і це чомусь трохи заспокоїло Фенікса. Хоча десь у глибині свідомості з’явилася тривожна думка: чи не зробив він помилки, довіривши новачкам таку небезпечну частину завдання?

Втім, рухалися вони настільки впевнено, ніби давно знали кожен кущ і кожну канаву на цій ділянці фронту.

Кілька разів група зупинялася, почувши характерний сигнал антидронового захисту. Тоді вони надовго завмирали в лісосмузі, уважно вдивляючись у темні обриси будівель попереду й чекаючи інформації з повітря. В один із таких моментів Стас раптом зник у підліску, а за хвилину безшумно з’явився знову й показав короткий жест — ворог поруч.

Ведмідь, виконуючи наказ, почав тихо обходити пагорб, за яким мали бути окупанти. Але Ігор раптом випередив його. Це сталося настільки швидко, що Фенікс навіть не одразу зрозумів, що саме побачив: один плавний рух — і боєць уже видерся на пагорб і зник за його гребенем.

Фенікс мало не вилаявся вголос. Він рвонув слідом і, обережно виглянувши через край, завмер.

На землі вже лежали два вороги з відрубаними головами. Третього Ігор саме добивав широким ударом шаблі по горлу. Кров бризнула темною дугою на суху траву. Усе це зайняло не більше п’яти секунд — Фенікс був готовий присягнутися в цьому. Але перед ним уже лежали три тіла, які ще здригалися у передсмертних конвульсіях.

По спині Фенікса пробіг холод.

— Командире, нам приблизно на дві години. Дроноводи помітили ще одну групу, — раптом почувся поруч голос Стаса.

Фенікс здригнувся вдруге. Розвідник стояв біля нього так тихо, що він навіть не почув, як той підійшов.

Ці люди починали його відверто лякати. Він лише мовчки кивнув, і Стас так само беззвучно зник у тіні.

— Та хто ж ви такі… — тихо пробурмотів Фенікс.

На галявину піднявся Ведмідь. Сказати, що він був шокований, означало б нічого не сказати. Велетень стояв, дивлячись на тіла, і на його обличчі змішалися недовіра, лють і якесь дитяче здивування.

Але Фенікс уже змусив себе зібратися.

— Рухаємося далі, — тихо сказав він.

Коли вони дісталися краю лісосмуги, стало очевидно, що двоє новачків уже встигли попрацювати й тут. П’ятеро порубаних ворогів лежали розкидані по землі. Їхні позиції були знищені настільки швидко, що, схоже, вони навіть не встигли зрозуміти, що сталося.

Раптом неподалік пролунали автоматні черги, за ними гримнув вибух. Потім заговорили ще кілька стволів. Фенікс із Ведмедем обережно поповзли вперед, намагаючись не видати себе шумом.

За кілька метрів вони побачили трьох окупантів, які стріляли в бік тих, хто заходив із флангу.

Фенікс швидко дістав зброю, заляг на землю й одночасно з Ведмедем відкрив вогонь. Двоє ворогів упали майже одразу, а третій метнувся в укриття.

На місцевість знову опустилася тиша. Минуло кілька секунд — і з-за уламків обережно виглянула біла ганчірка. Окупант вирішив здатися.

Він виходив повільно, тримаючи руки високо над головою. Його погляд ковзнув по порубаних тілах товаришів, затримався на шаблях новачків — і обличчя раптом стало попелястим. Він почав швидко щось говорити, плутаючись у словах, ніби намагався переконати їх у своїй покірності.

Фенікс мовчки показав йому жестом, куди йти. Далі все відбулося за стандартною процедурою.

У якийсь момент з’явився Ігор і спокійно доповів, що в цьому квадраті ворогів більше не виявлено.

Фенікс із полегшенням дав команду на відхід, хоча всередині його вже точив сумнів: чи не змінилася непомітно роль командира в цьому загоні? Але Ігор поводився настільки коректно й поважно, що чіплятися не хотілося. Та й, якщо чесно, сваритися з таким бійцем було трохи лячно.

Йшли вони так: першим командир, за ним полонений, потім Ведмідь та Ігор. Стаса не було видно, але Ігор запевнив, що той поруч і перевіряє територію.

За кілька хвилин Стас з’явився. На його плечі висіло десять водонепроникних мішків округлої форми. Спершу Фенікс не зрозумів.