День 16

Кінець жовтня і початок листопада стали украй напруженими для захисників України. Ворог, хоч і був зупинений на більшості напрямків, у деяких районах почав застосовувати нову тактику прихованої інфільтрації в міста й села, що суттєво ускладнило утримання територій. Окрім того, підтримка другої економіки світу країні-агресору стала вже неприхованою, а допомога союзників України меншала з кожним місяцем.

Президент Америки дедалі частіше натякав на необхідність якнайшвидшого завершення війни і почав говорити про можливість будь-якого миру — навіть на дуже складних умовах. Для України це фактично означало прийняття вимог ворога.

Світ тим часом не був спокійним. Окрім цієї великої війни, тліли кілька менш кривавих, але не менш значущих конфліктів, а деякі лише починалися. Один із них розпочав саме президент Сполучених Штатів, наказавши завдати удару по одній із латиноамериканських країн. Формальним приводом стали масштабні наркотрафіки, однак усі чудово розуміли, що величезні поклади нафти також відіграли свою роль — хоч офіційні особи воліли це замовчувати.

Друга економіка світу нарощувала військову потугу, готуючись до можливого силового «повернення» територій, які вважала своїми.

Європейський Союз дедалі глибше занурювався у хвилю лівопопулістських настроїв, намагаючись відгородитися від зовнішніх конфліктів і загроз, що заважали йому підтримувати ілюзію стабільних та благополучних держав.

У цілому напруга зростала. Світ хитався на межі великого вибуху. Коротких регіональних війн уже не вистачало, і людство — хоч і не визнавало цього вголос — ніби само підштовхувало себе до ще більшого кровопролиття.

Світова війна повільно, але невідворотно входила у двері людства.

* * *

Два гетьмани зустрілися в одному з коридорів урядового сектору. Вітатися їм уже не було потреби — розмова через мислезв’язок тривала понад годину, і за цей час вони встигли обговорити більшість деталей майбутньої зустрічі. Гетьман Сухум відкрив портал і жестом запросив Миколая пройти першим.

На іншому боці переходу їх зустрічав Рамос. Він був одягнений у темно-сіру військову форму без зайвих знаків розрізнення — лише вузькі сріблясті смуги на комірі та браслет характерника на лівій руці вказували на його статус. Формений кітель сидів трохи недбало, ніби Рамос уже давно перестав звертати увагу на подібні дрібниці. Втома останніх днів чітко читалася в його очах.

— Гетьмане, — привітав він Сухума, а потім перевів погляд на Миколая й завмер.

Перед ним стояв ще один гетьман.

Рамос, звісно, чув про нову цивілізацію характерників, що з’явилася поруч із нульовим планом, але дивним було не те, що там існував власний гетьман. Найдивніше полягало в іншому: Рамос абсолютно чітко відчував, що це також і його гетьман. Перед ним стояли два характерники найвищого рангу, і якби вони зараз віддали різні накази, він навіть не знав би, кому підкорятися насамперед.

— Ти багато пропустив, друже, — перервав незручну паузу Сухум. — Приймай мислепакет.

Погляд Рамоса на мить розфокусувався, а потім знову став осмисленим.

— То ми маємо можливість урятувати всіх цих людей?! — ледь не вигукнув він.

Але Сухум одразу стримав його емоції.

— Не все так просто, друже. Проаналізуй інформацію глибше. А поки відведи нас до Рауля. Сподіваюся, ти вже його попередив?

Поки вони йшли коридорами штабу, Рамос ставав дедалі похмурішим. Інфопакет містив величезний обсяг інформації, але відповіді на головні запитання не були очевидними. Усе виглядало значно складніше, ніж здавалося в першу мить ейфорії.

Рауль зустрів їх у великій залі біля оглядового вікна на всю стіну. За прозорою поверхнею відкривався краєвид на величезне гірське озеро, затиснуте між темними скелястими схилами. Сонце вже починало ховатися за горами, і вода повільно вкривалася золотавими відблисками. Далеко внизу виднівся невеликий населений пункт, а ще далі — транспортні магістралі, якими безперервно рухалася військова техніка.

Навіть тут війна вже відчувалася майже фізично.

Запросивши гостей сісти за невеликий стіл біля оглядового вікна, Рауль швидко завершив офіційну частину й без жодних натяків поставив пряме запитання:

— Ви з поганими чи з хорошими новинами?

Дід Микола не стримався й усміхнувся в бороду, а Сухум узяв розмову на себе.

— Зараз хороші новини приносити важко. Усюди є щось погане, — спокійно відповів він.

Рауль лише погоджувально кивнув.

— Але я все ж спробую тебе трохи потішити. Ось мислепакет. Ознайомся, а тоді продовжимо.

Прийнявши пакет через браслет, Рауль замовк, уважно вивчаючи новини, які принесли гетьмани. Цей процес зайняв значно більше часу, ніж у Рамоса. Лише хвилин через десять він знову повернувся до розмови.

— Це змінює все, — тихо сказав координатор. — Ми можемо просто залишити планету рогатим і не вплутуватися в те, що неможливо перемогти.