День 13

Станцію Нульового плану зараз неможливо було впізнати, так вона змінилась усього за десять днів.

Видовище з одного з оглядових балконів на тренувальні комплекси заворожувало Дмитра. Ще зовсім недавно там працювали кілька десятків інструкторів і кілька сотень учнів. Навчання йшло спокійно, майже академічно — кожну групу розбирали детально, іноді навіть надто повільно.

Тепер усе виглядало зовсім інакше.

Потік нових характерників став настільки великим, що стару систему тренувань довелося перебудовувати буквально на ходу. Групи змінювали одна одну майже безперервно, майданчики майже не пустували, а інструктори працювали від ранку до ночі. Там, де ще тиждень тому тренувалася одна група, тепер одночасно працювали три або чотири.

З висоти було добре видно, як на різних рівнях комплексу рухаються десятки груп. Одні відпрацьовували базові вправи мислезв’язку — навчалися розрізняти чужі думки, приглушувати шум мережі, передавати прості образи. Інші вже працювали з переміщеннями: короткі портали, синхронізація груп, евакуація поранених.

Темп навчання виріс майже вдвічі. І навіть цього почало бракувати.

Найбільшою проблемою раптом виявилися інструктори. Старих тренерів із З-0 просто не вистачало на таку кількість людей. Спершу вони намагалися розтягнути графіки, працювати довше, брати більші групи. Але дуже швидко стало зрозуміло, що так довго не протримаються навіть вони.

Тому довелося зробити те, що ще кілька днів тому здавалося передчасним. До навчання почали залучати характерників із першої хвилі. Тих самих, хто ініціювався одним із перших на Землі-1 і вже встиг пройти повний цикл базової підготовки. Багато з них ще зовсім недавно самі були учнями, але тепер вони швидко ставали помічниками інструкторів, брали на себе молодші групи, допомагали новачкам освоювати перші кроки.

Спершу Дмитро хвилювався, що це може знизити якість навчання. Але сталося навпаки.

Ті, хто прийшов із першої хвилі, чудово пам’ятали, як важко було на початку. Вони пояснювали прості речі набагато зрозуміліше, ніж іноді робили досвідчені інструктори. І новачки слухали їх уважніше — бо бачили перед собою людей, які ще вчора були такими самими, як вони.

У результаті навчання стало навіть швидшим. Але головна робота першої хвилі була не тут.

Дмитро перевів погляд на інший сектор станції, де розташовувалися портальні вузли. Там зараз панував майже безперервний рух. Групи характерників одна за одною відкривали переходи на Перший план і поверталися назад уже з новими людьми.

Більшість характерників із першої хвилі тепер працювала саме там. Вони стали своєрідними провідниками між планами.

На Землі-1 вони знаходили нових ініційованих, заспокоювали їх, пояснювали основи мислезв’язку і майже одразу переправляли на Нульовий план для навчання. Потік новачків ішов постійно — іноді по кілька десятків людей за годину.

Дмитро мимоволі подумав, що ще два тижні тому таке здалося б фантастикою. А тепер це стало звичайною частиною роботи.

Його увагу раптом привернув інший майданчик — той, який використовували лише для найстарших груп. Там тренування відбувалися значно рідше, але кожне з них означало важливий крок. Кілька характерників стояли в центрі арени, а поруч із ними — інструктори із З-0. У руках у двох із цих людей були шаблі.

Дмитро на мить затримав погляд на цьому видовищі. Навіть зараз, після всього, що сталося за останні тижні, цей момент усе ще викликав у нього особливе відчуття. Шаблі отримували лише ті, хто досягав справді високого рівня.

Це означало, що характерник уже навчився повністю контролювати мислезв’язок, керувати власною енергією і тримати свідомість стабільною навіть у бою. Таких людей поки що було небагато, але їхня кількість теж почала зростати.

Деякі з тих, хто прийшов у першій хвилі, уже дійшли до цього рівня. І тепер вони переходили до наступного етапу навчання. Дмитро дивився, як один із нових власників шабель обережно проводить лезом у повітрі, звикаючи до відчуття зброї. Рухи були ще трохи невпевнені, але в них уже з’являлася сила.

Світ змінювався швидше, ніж він очікував. Дмитро сперся руками на холодний метал огорожі й на мить заплющив очі, відчуваючи мережу мислезв’язку навколо.

Сотні людей, які ще кілька тижнів тому були звичайними. Їх почуття, думки, бажання, які вони віддавали в спільноту, не вміючи ще їх обмежувати. Це було схоже на те як гуде площа великого міста коли на ній збирається велика кількість людей. Світ навколо Дмитра зараз був наповнений різноманітними свідомостями, і це додавало йому яскравості.

* * *

Сьогодні був по-справжньому гарний день. Алісія почула свого найкращого друга. Не буквально — з цим усе ще були труднощі, — але вона впіймала його думку, спрямовану до неї. Його запитання — чи не чує вона його. Саме так дівчинка стала частиною спільноти характерників.

Перші хвилини після цього нагадували сон. Алісія кілька разів переглядала отримані через мислезв’язок образи та уривки думок, ніби боялася, що все це раптом зникне. Друг теж був у захваті. Вони обмінювалися враженнями настільки, наскільки дозволяли їхні ще невмілі здібності, а потім знайшли серед усієї отриманої інформації дещо, що зацікавило їх найбільше.