День 8

Підготовка почалася ще до того, як база остаточно вийшла на стабільний режим. Марс не давав права на помилку, і кожен новий етап відбудови бази тут проходив як чергова перевірка на виживання. Системи життєзабезпечення працювали рівно, енергетика трималася в межах допустимого, пилові фільтри справлялися, але дуже часто виходили з ладу, і це був поганий перший дзвіночок. Якщо Марс залишиться єдиним варіантом, то доведеться жити тут, у середовищі, яке саме по собі було ворожим до життя.

Всі учасники єкспедиції зібралися в одному з технічних відсіків, де було тихіше, ніж у житлових секціях. Металеві стіни стримували звуки, а приглушене світло створювало відчуття ізольованості від усього іншого. Вони не говорили зайвого, бо всім було зрозуміло, що зараз відбувається не просто перевірка можливості пригати по іншим планам червоної планети, но перевірка чи зможе людство отримати другий шанс серед цієї пустелі.

Підготовка не вимагала складних налаштувань чи перевірок обладнання, бо сам механізм переходу не був технічним. Тут усе трималося лише на характерниках — на тому внутрішньому відчутті простору, яке вони навчилися використовувати, і на здатності втручатися в нього так, як інші люди навіть не могли уявити. База вже працювала стабільно, люди почали звикати до нових умов, але обидва характерники добре розуміли, що це лише тимчасова опора. 

— Я почну, — сказав один із характерників, більше для того, щоб позначити момент, ніж отримати дозвіл.

Другий лише кивнув і трохи змістився вбік, залишаючи йому простір. Його роль була проста і водночас важка — тримати зв’язок і бути готовим втрутитися, якщо щось піде не так.

Перший характерник зосередився. Це не було схоже на фізичну дію, скоріше на внутрішній рух, коли увага звужується до однієї точки, а все зайве відходить убік. Він відчув простір так, як відчував його раніше — не як порожнечу, а як щось, що має структуру, глибину, напрямки.

Але цього разу щось було інакше.

Він спробував зробити те, що робив десятки разів до цього — знайти інший шар, інший варіант тієї ж реальності, але натомість натрапив на щось глухе. Ніби там, де мав бути перехід, нічого не існувало.

Він відкрив очі і повільно видихнув.

— Не виходить, — сказав він спокійно, але в цьому спокої вже з’явилася напруга.

— Що саме? — одразу запитав другий.

— Наче немає куди відкривати.

Він знову зосередився, цього разу глибше, уважніше, намагаючись обійти те, що відчував як перешкоду. Відчуття простору трохи змінилося, але результат залишився тим самим. Не було ні відповіді, ні навіть натяку на неї.

— Може, ще раз, — тихо сказав напарник.

Той не відповів, просто спробував знову. Потім ще раз. І ще.

Кожна спроба закінчувалася однаково — ніби він простягав руку туди, де раніше відкривався перехід, а тепер там була лише тиша. Не фізична, а якась глибша, така, що не піддавалася зусиллю.

— Це неправильно, — сказав він вже трохи різкіше, відступивши на крок. — Так не буває.

Другий мовчав, але по його обличчю було видно, що він відчуває те саме. Це не було питанням сили чи досвіду. Це було щось інше.

— Спробуй ти, — нарешті сказав перший.

Тепер уже другий характерник зайняв його місце. Він не поспішав, намагався відчути простір по-своєму, знайти ту саму точку, але результат повторився. Ніби Марс відмовлявся відкриватися глибше, ніж був.

Він опустив руку і на мить заплющив очі.

— Немає, — тихо сказав він.

У кімнаті стало важче дихати, хоча нічого фізично не змінилося. Вони обоє відчували, що вперлися в щось, чого не розуміють.

— На Марсі немає інших планів? Це можливо? — почав другий, але не договорив.

Перший повільно похитав головою, дивлячись кудись у підлогу.

— Ми цього достеменно не знаємо, — відповів він. — Але якщо вони і є, то ми точно не можемо туди дістатися.

Тиша затягнулася, і разом із нею нахлинуло відчуття, безнадії. Якщо людство переселиться на Марс то здібності характерників подорожувати планами не залишиться. Не буде можливості як раніше знайти на інших планетах щось вкрай необхідне, техніку ресурси чи їжу. Людство буде наодинці з червоною планетою. І не факт що ця планета дозволить їм вижити.

* * *

Цього дня новачків знову побільшало. Якщо минулого разу їх було трохи більше сорока, то тепер — уже близько сотні, і забирати їх довелося з трьох різних локацій. Дмитро трохи втомився, поки розшукував, куди саме треба стрибати, а дід Микола, або вже правильніше — Гетьман Миколай, ледь розмістив усіх на своєму подвір’ї. Зате в людей був час перезнайомитися наживо і поспілкуватися як голосом, так і мислезв’язком.

Портал на З-0 відкрився без жодних проблем, а гетьман уже попередив приймаючу сторону про нове збільшення прибулих на стажування новоініційованих. Тож усіх новачків жваво поділили на окремі групи та повели: когось — на екскурсію, когось — на перше тренування з мечами, а перших характерників, разом із Дмитром та гетьманом, запросили до зали тренування порталів.