День 6

Після гарячих дебатів у Конклаві частина планетарних консулів продовжувала наполягати на переговорах. На їхню думку, навіть найгірший мир був кращим за війну, наслідки якої ніхто не міг передбачити. Вони пропонували розглядати будь-які варіанти поступок — території, ресурси, технології, торговельні привілеї. 

Логіка була простою й зрозумілою: якщо противник здатний до діалогу, то краще втратити частину, ніж ризикувати існуванням цілої цивілізації. Інші учасники Конклаву ставилися до такої позиції дедалі скептичніше, але остаточних доказів не мав ніхто. Усі наявні дані надходили від далеких спостережень, перехоплених сигналів та аналізу наслідків захоплення планет. 

Щоб припинити суперечки й отримати бодай якусь реальну інформацію, було ухвалено рішення відправити коротку розвідувальну місію до останнього зі світів, який нещодавно захопили прибульці.

Підготовка тривала недовго. Завдання виглядало простим: провести швидке обстеження планети, оцінити її стан, пошукати будь-які ознаки діяльності окупантів і, якщо пощастить, спробувати встановити контакт. Для цього обрали невелику групу характерників під керівництвом Евігіда. Разом із ним вирушали його постійна команда — пілот Мішель та технічка Каміль. За роки спільної роботи вони навчилися розуміти одне одного майже без слів, а тому вважалися однією з найкращих розвідувальних команд Нульового, а зараз і другого планів.

Портал відкрився безпосередньо на орбіті захопленого світу. Коли шатл пройшов крізь перехід, перед екіпажем повільно виросла сіра планета. Спочатку вона навіть не справляла моторошного враження. З відстані це була просто велика куля тьмяного кольору. Лише через кілька секунд ставало зрозуміло, що саме в ній викликає відчуття тривоги. На поверхні не було видно хмар. Не було блиску океанів. Не було звичних кольорових відтінків атмосфери. Планета не виглядала зруйнованою. Вона виглядала очищеною від усього живого.

Каміль мовчки переглядала потоки даних, які надходили зі сканерів шатла. Чим довше тривало дослідження, тим похмурішим ставав її вираз обличчя.

— Атмосферний тиск критично низький, — нарешті повідомила вона. — Кисню немає. Ознак складної біосфери теж немає. Якщо тут щось і залишилося живим, то наші датчики цього поки не бачать.

— Спускаємося, — коротко відповів Евігід.

Шатл змінив траєкторію й почав плавний спуск крізь залишки атмосфери. За архівними картами вони прямували до узбережжя одного з найбільших океанів планети. Колись тут існували цілі мегаполіси, великі порти й густонаселені прибережні регіони. Тепер унизу не було видно нічого, що нагадувало б колишню цивілізацію.

Що нижче вони спускалися, то сильніше зростало відчуття неприродності. Поверхня не була вкрита руїнами. Не було кратерів від бомбардувань, залишків міст чи слідів масштабної війни. Навпаки, усе виглядало так, ніби хтось навмисно прибрав будь-які нагадування про попередніх мешканців світу. Там, де колись шумів океан, тепер простягалася рівна сіра поверхня, схожа на застиглий камінь.

Посадкову капсулу відокремили від шатла на невеликій висоті. Мішель залишився на орбіті, а характерники спустилися до поверхні планети, залишив одного з побратімів у шатлі на випадок термінової євакуації. 

Коли опори торкнулися землі, навколо панувала майже абсолютна тиша. Не було вітру. Не було шелесту рослинності. Не було навіть дрібного пилу, який зазвичай підіймається під час посадки.

Евігід вийшов із капсули одним із перших і кілька секунд просто оглядав навколишній простір. Перед ним простягався безкрайній кам'яний рівнинний ландшафт. Поверхня виглядала так, ніби її колись розплавили, а потім ретельно вирівняли до ідеальної гладкості. Жодних уламків. Жодних слідів міст. Жодних ознак життя.

— Жодних залишків органіки, — сказав він, звіряючись із показниками сканера. — Абсолютний нуль.

Усередині наростало дивне відчуття. Багато хто боявся побачити руїни цивілізації. Насправді ж відсутність руїн лякала значно більше. Руїни хоча б свідчили про те, що тут колись існувало життя. Тут же складалося враження, що саме поняття життя хтось навмисно стер із поверхні планети.

Повернувшись до капсули, вони продовжили обстеження материка за допомогою мобільних сканерів. Чим далі група просувалася від місця посадки, тим дивнішою ставала картина. Рельєф був вирівняний із неприродною точністю. Цілі гірські масиви зникли. Великі западини були заповнені. Планета нагадувала величезну закам'янілу оболонку, з якої хтось видалив усе зайве.

Аномалія з'явилася ближче до полярного регіону. Каміль саме аналізувала чергову серію сканувань, коли раптом різко підняла голову.

— Є біологічна активність, — сказала вона. — Одна. Масивна. І дуже велика.

Усередині кабіни миттєво запанувала напруга. Мішель збільшив швидкість і направив капсулу до позначеної ділянки. Коли об'єкт з'явився на горизонті, ніхто з них одразу не зміг зрозуміти, на що саме дивиться.

Спочатку це нагадувало якусь геологічну структуру. Потім стало зрозуміло, що перед ними дерево.

Величезне дерево.

Його темний покручений стовбур здіймався над рівниною на сотні метрів. Кора була розтріскана глибокими розломами, з яких безперервно виривалися потоки густого газу. Коріння розповзалося навколо на кілометри, пробиваючи кам'яну поверхню й утворюючи цілі мережі тунелів.