ГЛАВА 32

     Габбі.

     Нарешті сама. 

    Вдих-видих. Прийти б до тями. А ще… Перестати страждати від розчарування. Та що вже. Зізнаюся. Прикипіла душею до цього клятого пройдисвіта Тео. Боляче спостерігати, як поряд крутиться та кульгава Лорена. Як з під лоба він на мене дивиться, байдужим поглядом. Продовжувати? 

    Торкаюся розчервонілих щік мокрими від води долонями і взираюся у своє відображення в дзеркалі.

    Думаєте заспокоїлася, ліпше стало? Та вже… Як тут відійти від такого за декілька хвилин. Але ж я не можу переховуватися вічність в жіночій кімнаті. Тому, витираю обличчя паперовим рушником, глибоко вдихаю і впевнено відчиняю дверцята.

— Ой. - вигукую і одразу опиняюся в чиїхось міцних обіймах.

     Після яскраво освітленої вбиральні мої очі звикають до напівтемряви.

    Мружу очі, і відскакую на таку відстань, на яку тільки дозволяє крихітна кімнатка зі сходами, які прямують нагору. 

— Тео… - вимовляю на видиху й, благаю вищі сили, аби мій голос в цю мить не тремтів та не підвів. - Ти випадково не сплутав місцезнаходження штурвалу.

— Не переплутав. - повів бровою, напевно здивований моєю зухвалістю і робить крок до мене, я ж навпаки відступаю.

— Не хочеш пояснити мені… - впирається долонею в стіну, натомість я відчуваю холод стіни і розумію, що відходити далі вже нікуди.

— А маю пояснювати? - кусаю злякано губи, серце ось-ось вистрибне з грудей.  - Все що я можу, повторити, щоб тримався від мене подалі. - торочу знову і знову те ж саме.

— Нічого нового! Як скажеш. - відходить трішки і розводить широко руки.

     Роблю крок щоб обійти його, але яхту в цю хвилину підкидає, я втрачаю рівновагу і сама лечу назустріч  і висну на його шиї.

     Це тільки я розгубилася в цей момент, а він знову притискає мене до клятої стіни і жадібно впивається в губи, тримаючи міцно однією рукою мою потилицю, а іншою стискає моє підборіддя. 

      Ви коли небудь відчували голод по обіймах, спраглих губах? А я так! В цю мить здалося, що час і все навколо зупинилися, настільки яскраві емоції захопили мою свідомість та тіло.

— Що ти робиш? - шепочу і не пізнаю свій голос.

— Цілую дівчину яка мені подобається! - відповідає впевнено. - І знову припадає до моїх губ.

— Щоб що? - відсторонююсь, виставивши вперед руки,  змушена дивитися йому в очі, бо він повільно потягнув мене за пасма волосся, які зібрав на потилиці та тримає затиснутими в руці. 

— Щоб вона нарешті зрозуміла, що лише моя! - шепоче на вухо обпалюючи шкіру. - Бо я вже починаю втрачати терпіння.

— А якщо вона не хоче? - от зараз вже точно голос зрадницьки тремтить.

— Точно? - ледь помітно посміхається і знову наближається до моїх губ.

     “Я що, щойно заплющила очі в передчутті чергового солодкого поцілунку? Ну чи не дурепа?”

— Відпусти мене, хтось йде! - благаю.

     Якби йому цього не хотілося, але виконує, навіть встигає зробити крок від мене.

— Тео! Ось ти де! Там тебе Янніс кличе, щоб ти знову повернувся до штурвалу! - промовив Адріан блукаючи поглядом з мене та на Тео і у зворотному напрямку.

     Користуюся можливістю і швидко обходжу їх, а вже за лічені секунди дістаюся сходів і піднімаюся на палубу. 

      Тео.

— Що між Вами щойно було? - цідить Адріан звівши брови на переніссі.

     “Невже змусив його понервувати? От бідака!”

— Нічого! - відповідаю.

     “Як наказати собі в цей момент не посміхатися?!”

— А ти не такий “простий” як здаєшся. - випалив той. - Все таки не облишив свої спроби? Може ще вирішив виграти спір?

— Який спір? Не було ніякого парі! Це все витвір твоєї хворої уяви! - відповідаю і намагаюся вшитися звідси, та вже біля сходів він хапає мене за руку.

— То може закохався по справжньому? - гонорово цікавиться Адріан. - Ще скажи, що візьмеш її заміж! 

— Візьму! - кидаю йому в очі. -  А Вам кістки переламаю, якщо й надалі не припинете огинатися біля неї.

     Після моїх слів друзяка навіть руку осмикнув, наче я прокажений. А я і радий, мерщій поновив спробу піднятися нагору. 

      “Нарешті свіже повітря!”, - подумки радію.

      Щойно опинився знову на палубі і одразу зіштовхуюся ніс до носа з Алісою.  

— Час і мені припудрити носика! - хіхікнула вона, потім пропустила Адріана, який волочився позаду мене, і впевнено покрокувала вниз.