ГЛАВА 31

     Габбі.

    Наступний ранок не обійшовся без чергових гостей. І кого це принесло з самого ранку? Вони взагалі відпочивають на цьому острові?

— Ти ще не готова?- вигукує Аліса, щойно я впустила її до свого бунгало.

— Я нікуди не піду. - навідріз відмовилася.

— Що значить ти з нами не їдеш? - кліпає на мене здивовано.

— Просто не хочу! І не треба мене вмовляти, в тебе все одно нічого не вийде! - вперто відповідаю сестрі Янніса.

— Це через тих двох? - здогадалася вона. - То що тепер, навіть моє товариство та Лів уникатимеш? Це виглядатиме дуже дивно, як на мене!

— Скажи що я захворіла! - відмахнулася.

— Захворіла. - повторила за мною, насупившись. - Подумай, а якщо це й справді вихідка Ло. Звичайно, вона моя подруга, я цього не заперечую, але ж я їй не спільниця. 

— Алісо… - спробувала мляво запротестувати. 

— Що Аліса? Можливо з них двох покидьок лише хтось один. Зараз, ти мені нагадаєш про той клятий запис. Але ж де гарантія, що він не змонтований, що тобі дали послухати його увесь, що ти вірно зрозуміла переклад?

— Гаразд, у чому ти зараз намагаєшся мене переконати? 

— Хоча б у тому, що ти зарано зробила висновок! Тому не варто всіх уникати та цілими днями стирчати самій у цьому будиночку. - підперла боки руками дівчина.

— Ти від мене не відчепишся? - примружила очі я.

— Ні! - вперто почала пританцьовувати Аліса. - Тож, пані Габріело, негайно хапайте свій купальник і мерщій крокуйте зі мною, бо наша яхта рушить від берега без нас.

— Нестерпна… - промовляю напівпошепки, прямуючи до ванної кімнати.

— Я все чую! - обурилася вона.

     “Чує вона! Їй легко! Не треба натягнуто посміхатися оточуючим та рідні, коли на душі коти шкребуться! Алісі не в тягар бачити Адріана та Тео… Ще й ця Ло в додачу…. Та й де, на яхті! Замкнений простір, коли залишити палубу можливо лише в двох варіантах: зійти на берег у кінці, чи стрибнути у воду, та самотужки дістатися до берега. Самі розумієте, що з другим варіантом маю суттєву проблему, з моїм вмінням плавати, трішки ліпше ніж сокира.

     Погодьтеся, авантюра ще та!”

     Тож що ми сьогодні маємо? На арені цирку без змін: Ло власною персоною, Тео, Адріан, моя сестра і Янніс, Аліса з Філіпом, та Діоніс.

— Габбі! - Адріан з Діонісом майже одночасно сіпнулися в мій бік, але перезирнувшись зупинилися.

— Допоможи мені, будь-ласка. - звернулася до Янніса, щоб допоміг здертися на палубу яхти прив’язаної поряд з понтоном.

— Звичайно. - кивнув той і простягнув мені руку.

     Щойно піднялась, як одразу обмінялися поглядами з Тео, який ліниво палив цигарку, спираючись об кермо.

     І тут в наших “недостосунках” все стабільно, обвів мене холодним та зневажливим поглядом. А чого я очікувала, що він приєднається до Адріана з Діонісом в перегонах - хто хутчіш до мене добіжить. 

      Ну добре, якщо вже відверто, то від жодного чоловіка з присутніх я вже нічого не чекаю.

     А зараз Тео взагалі відвернувся від усіх і зосередився на штурвалі, і вже за  мить ми плавно відпливли від берега.

— Хто що буде пити? - поцікавився Янніс, який, схоже, сьогодні за бармена.

     Знаєте, в цей момент зі мною наче якесь дежавю сталося, і я поринула в спомини. Як можна було бути такою чванькуватою дурепою? 

— Габбі! Тобі щось міцне? - підморгує мені Янніс.

— Ні, дякую! Цього разу апельсиновий сік. - відповіла і відвернулася, щоб той не помітив, як я червонію. 

— Ой, а я завжди мріяла навчитися кермувати яхтою! - солодко проспівала Лорена і покульгала в бік Тео.

     “Пф!”, - ледве втрималася, щоб не закатати очі під лоба.

     Зате Адріан з Діонісом майже  побилися, хто ж віднесе мені той клятий сік. 

— Ось! - переможно вигукує Адріан і вмощується зі мною поряд.

     Діоніс займає місце з іншого боку.

     Випиваю залпом свій напій і віддаю порожню склядку Діонісу, має ж бути справедливо врешті решт. 

— Так спекотно! - награно посміхаюся, ще трішки і вийде вже гримаса. - Відійду на хвильку, треба припудрити носика. 

     Встаю і підлаштовуючись під плавне гойдання на хвилях вітрильника, крокую сходами вниз, аби пошукати вбиральню і хоч на якийсь час залишитися на самоті, без цих “липких” та надокучливих залицяльників.