ГЛАВА 28

     Габбі.

     І ось я замість того, щоб сховатися в своєму бунгало, доки минуться напади злості, спостерігаю, як повільно та неквапливо з води виходить Діоніс. Наче сам грецький Бог: досконалий та привабливий. 

     Аж голову набік схилила, благо хоч рота вчасно причинила, аби остаточно не виглядати дурепою, яка витріщається зараз на чоловіка. Ну добре, дуже привабливого чоловіка.

— Привіт. - привітався Діоніс щойно опинився поряд.

— Привіт. - пропищала я.

— З тобою все добре? - поцікавився він.

— Не схоже? - видала я.

— Ні. - привітно посміхнувся той і нахилився, щоб підхопити свій рушник.

— Можу чимось допомогти? - люб’язно поцікавився красунчик.

— Хіба якщо відіграєш партію дружки за мене, щоб я тим часом втекла додому! - з чималою долею сарказму промовила я. 

— Попроси щось полегше! - приязно посміхнувся той і почав обтирати тіло сухим рушником.

— Полегше? - замислилася. - Хіба що, потанцювати зі мною ввечері.

     Бовкнула перше, що прийшло в голову.

— О, то ти будеш сьогодні на вечірці? - поцікавився парубок.

— Напевно! - кивнула ствердно.

— Чудово, тоді в силі!

     “Чи не занадто легко він погодився? Я ж випалила перше, що спало на думку.”, - здивовано зауважила я.

     Маю надію Аліса не буде проти. 

Принаймні цей чоловік хоч не бився об заклад на мене. Можна навіть трішки розслабитися і просто приємно провести свій час. 

От і та пришелепкувата парочка, завдяки Діонісу триматимуться від мене подалі. Може взагалі до їх мозку дійде, що вони вдвох “стратили”! 

— Я вже піду! - сором’язливо промовила.

— Можна скласти тобі компанію? - знову нахилився за своїми речами, демонструючи містичну тату на правій ключиці та плечі. 

— Чому ні! - пересмикнула плечима. 

       Так вдвох, некваплячись, ми попрямували до будиночків. Діоніс цікаво розповідав про дайвінг, а саме про наймальовничіші місця для пірнання. Навіть запропонував навчити плавати. Я у відповідь час від часу кивала. 

— Ось ти де! - вигукнула Аліса, варто було нам дійти до гостьових будиночків.

— Привіт, Діонісе. - червоніючи привіталася дівчина.

— Привіт. - напружено відповів той. - До вечора? - звернувся до мене.

— Так! - кивнула, спостерігаючи за реакцією Аліси.

     І ми розійшлися в різні боки. Вірніше, Діоніс попрямував до свого будинку, а ми з Алісою до мого.

— Щось сталося, що ти мене розшукувала? - поцікавилася в дівчини.

— Так… Ні… - вона розгублено промовила, щойно ми опинилися вдвох, то зручно вмостилася на диванчику.

— То так, чи ні? - посміхнулася я і сіла поряд.

— Я хотіла запитати, що то було? - нарешті продовжила Аліса після паузи. - Звичайно мені не зручно пхати носа не в свої справи, але моя цікавість перемогла, вибач.

— Не варто вибачатися. - відповіла, відчуваючи, як тіло напружилося. - Або ж… - цього разу вже я відчула як червонію. - Я теж маю перепросити.

— За що? - брівки Аліси поповзли догори. - Чи бува не за Діоніса?

— Так. - ствердно кивнула.

— О-о, люба, не варто! За декілька діб я стану дружиною. - потім перейшла на шепіт. - Маю надію, що про наш поцілунок з ним ніхто не дізнається. - багатозначно поглянула на мене.

— Звичайно! Не сумнівайся! 

— Це добре! - з полегшенням зітхнула вона.

— То що між Вами сталося? - знову зацікавлено поглянула мені в очі.

— Про що ти? - спробувала увімкнути дурненьку, ну хоча б для того, щоб не вибовкати нічого зайвого.

— Я про тортури які ти заподіяла Адріану та Тео! Нехай вже Адріану, але чомусь вирішила, що між тобою та Тео щось та є!

— Дарма ти так вирішила! - поспішила заперечити.

— Он як?  - здивовано перепитала вона. - То може я всього не знаю.

— Не знаєш! - погодилася з сумом в голосі. 

— Можливо я зможу чимось допомогти? - співчутливо запитала Аліса.

— Чим? - гірко посміхнулася. - Забереш від мене подалі тих двох гульвіс, доки я самотужки не поквиталася з ними. 

— Досить серйозне обвинувачення! З чого таке вороже ставлення?

     “От і вміє ж вона випитувати! Та що вже… Я теж знаю її секретика, то й мого вона не поспішатиме вибовкати!”

— Просто ця парочка побилася об заклад, хто спритніше та швидше звабить мене! - відповіла, відчуваючи, як знову від злості бринить  мій голос.

— Нічого собі! - вигукнула Аліса. - А звідки ти дізналася? Вони ж не каятися вдвох прийшли до тебе?

— Ні! - відкинулася на спинку дивана. - Без твоєї подружки не обійшлося, дякую, допомогла, попередила. - в’їдливо промовила останні слова я.

— Ло? - зметикувала дівчина.

— Так, як же ж без неї. - здала і навіть не кліпнула.

— А обіцяла бути чемною! - роздратовано промовила Аліса. - Та хочу застерегти… Її словам не завжди варто вірити. Кому як не мені про це знати…

— Словам можливо, але коли це записана на диктофон розмова?

— Навіть так? - її брови знову поповзли догори, здається межу здивування черговий раз подолано. - Це ж треба було вигадати такий ганебний вчинок обом. Як не соромно? 

— Угу. - киваю, з гіркотою кусаючи губи.

— Мені шкода. Правда! - щиро зізналася Аліса.

— Тільки, будь-ласка… - зам’ялася я.

— Звичайно, можеш не сумніватися, про нашу розмову ніхто не дізнається. - вона накрила своєю теплою долонею мою руку.