ГЛАВА 27

     Габбі.

     Бачили б ви вираз обличчя Адріана, наче у того кота в м’ясній лавці. 

     Що, вирішив наче його не спіткає схожа доля? 

— Хто ж так веде! - спробував підколоти він Тео. - Дай я покажу як треба!

     “Дарма ти це зробив!”

     Втомлений тренер за цей час вже встиг зрозуміти, що наша пара геть безнадійна, тому десь навіть з цікавості дозволив Адріану спробувати.

— Привіт ближче! - на його обличчі засяяла спокуслива посмішка, варто йому було підійти до мене ближче. - Хіба той бовдур знає, як треба танцювати з дівчиною. Та й Ло в ньому вже встигла дірку протерти поглядом. - нахилився нижче до мого вуха.

— Дарма ти взявся за це. Легше навчити бегемота вправно виконувати танцювальні па під музику ніж навчити мене. - даю йому шанс накивати п’ятами.

— Впевнений, ти на себе намовляєш! - обдає моє вушко гарячим подихом, не знаю на що він розраховує, бо замість сексуального трепету, максимум, що викликали його  дії - відразу. 

— Ай. - зойкає той, щойно залунала музика.

— Перепрошую, я не хотіла тобі зробити боляче. - брешу і не червонію.

     “Випадково просто пощастило!, - додаю про себе.

     Я хочу, щоб вони вдвох страждали… І з кожним моїм кроком це бажання лише підсилюється. 

— Поглянь! Вкотре замилувався щасливим виразом на обличчі Ло. - повів бровою Адріан, думає виграти таким чином трішки часу для себе, наївний.

— А що я маю побачити?

      “Наче я досі не звикла до її придуркуватого виразу на обличчі!”

    І не треба зараз закочувати очі під лоба і нагадувати мені, що я пані. Звичайно я про це пам’ятаю, особливо коли розраховуюсь по рахунках зі своїми кривдниками.

— Як що? Вона закохана! - проспівав той, наче видав супер секрет, та спробував ухилитися від чергового мого вдалого приземлення, але не з його вдачею. 

— Й-яй. - цідить, міцно заплющивши очі і накульгуючи на праву ногу. 

— І ще раз. - наказує тренер. 

— А я між тім здивований, виявляється наш Тео вміє бути уважним та послужливим. - продовжує. - Квіти подарував Ло, думаєш чому вона так сяє. 

     “Вам не здається, що Адріан якось аж занадто швидко відійшов від мого чергового “па”?”

— Інші теми сьогодні будуть? - ціджу.

     Щось не так трішки вийшло, як уявлялося. І звідки тільки ревнощі взялися. Не знаю про що я думала в той момент, коли підкидала букет на чужий поріг.

      “Це мої квіти! Але я їх не візьму! Бо Ви двоє рідкісні покидьки!”, - повторюю по колу.

       Не допомагає…

       Та я сама собі суперечу! Очманіти!

      А цей Адріан часу дарма не витрачає, як швиденько намагається позбутися суперника. Що тільки не зробить заради того, щоб виграти парі. Такий як він взагалі готовий на будь-яку ницість. В цьому я зайвий раз переконалася, дякую!

— Здається я запам’ятала рухи! - урочисто звертаюся до тренера.

— Алілуя! - полегшено вигукує той. 

— Думаю, для першого разу досить. - промовила Аліса, напевно вирішила врятувати хлопців від тортур.

— Дякую. - з полегшенням видихнув бідака Адріан, накульгуючи.

      А я швиденько накивала п’ятами, скориставшись моментом.

     Треба зібратися, бо щось я зовсім розклеїлася. Огида до цих двох аж розриває, настільки, що хочеться кричати.

      “Ненавиджу… Ненавиджу!”, - даю волю почуттям щойно опиняюся на безлюдному пляжі. Аж притупцьовую, стільки в мені злості і ревнощів одночасно.

       “Два бовдури!”, - вибухаю праведним гнівом.

       “Особливо Тео!”, - додаю і знову починаю пританцьовувати.

       Доки мій погляд не ковзає на пісок і я, нарешті, помічаю чужі речі.

       Мружу очі, прикладаючи руку піддашком до лоба. Дійсно, так і є. Он і хазяїн одягу плескається у воді недалеко від берегу.

       “Як незручно вийшло!”, - одразу промайнуло в думках.

       “Та байдуже!”, - вирішила.

       “Ніде не сховаєшся!”, - з гіркотою зауважила.

       І навіть занесла ногу, щоб піти у зворотному напрямку, але почула, як мене кличуть.