ГЛАВА 25

     Габбі.

     Щойно зачинилися двері за тією паскудою, одразу дала волю сльозам. 

     “На таких не одружуються, з такими гарно проводять час”, - досі лунає у вухах голос Адріана, як вирок. 

      “Яка зневага, аж гидко! Обоє рябоє! З одного дерева яблука! Побитися об заклад вони вирішили - виродки!”, - плачу, розмазуючи косметику по обличчю. 

      “Жодного з них до себе не підпущу! Ненавиджу обох, і ніколи не пробачу!”, - схлипую.

     Щосили тру долонями губи під душем. Ті самісінькі губи, яких ще декілька годин тому нахабно торкався Тео. Як я могла дозволити це йому? 

     Тепер, цей нахаба буде переконаний, що вже все! Виграв спір! Підкорив мене, і ось-ось отримає бажане! Копняка по своїм причандаллям він отримає хіба що! Гидую навіть поряд з ним стояти.

    Не знаю о котрій годині нарешті заснула, та пробудилася від чергового грюкоту в двері мого бунгало.

— Ти так довго не відчиняла… - проспівала Аліса. - … що я навіть злякалася, чи з тобою бува чого не сталося. Або ж… - почала таємниче посміхатися. - Ти вже й вдома не ночуєш.

— Гарної ти про мене думки. - відповіла, може й зарізко, але це через її припущення, а ще як наслідок майже безсонної ночі. 

— Вибач. Я не хотіла тебе образити. Просто помітила Ваш зв’язок з Тео. - спробувала пояснити дівчина.

— Немає ніякого зв’язка, ясно? Є просто гульвіса, який скористався моєю довірливість! 

— Ну добре-добре! - похмурнішала Аліса. - Знаю тобі це може не сподобатися. Вірніше до цього моменту я вважала навпаки, що ти будеш не проти, але вже звороту немає… - почала розгублено лепетати сестра Янніса.

— Ти можеш, звичайно, відмовитися… - з сумом продовжила. - Але я від себе попрошу цього не робити!

— Що? Знову треба когось зіграти? - припустила я і почимчикувала до ванної кімнати.

     “Краще б я не дивилася у своє відображення в дзеркалі. Можна, звичайно, спробувати себе вмовити, що ці сині кола під очима навіть дуже мені пасують, але кого я намагаюся обдурити?!”

— Ні. - не дуже то і впевнено заперечила дівчина.

— То що тоді? - вмила обличчя прохолодною водою, та потягнулася до коробочки з патчами під очі.

— Мої батьки замовили нам весільного тренера по танцях. - спробувала пояснити Аліса.

— Вітаю! А я до чого? 

     “Щось бути люб’язною після вчорашньої розмови з Лореною в мене зовсім не виходить. Наче зламалося щось всередині. Це щось - ніжне, тендітне, крихке, вмить розлетілося на друзки від чужого підступу, лиходійства та брехні. Наче хтось витер свої брудні черевики, об те світле та чисте, що жевріло в мені.”

— Просто вони вирішили, що буде чудово, якщо на майданчику до нашого першого весільного танцю з Філіпом, приєднаєтеся Ви - свідки. - майже схлипуючи продовжила пояснювати Аліса.

— Оце вже точно ні! Он хай… Ло танцює. 

— Ти уявляєш як то буде з її гіпсом?

— Я уявляю, як то буде, якщо танцюватиму я.

     “Кому точно не пощастить, так це Тео, і його кінцівкам…”

— Будь ласка! - прошепотіла благально дівчина і стала схожа на те оленя Бембі з величезними синіми очима.

     “Я хочу щоб ті два покидьки страждали!”, - стукає в мої скронях. 

— Ходімо, поснідаємо разом! Можливо в мені все ж таки вдастся тебе переконати! - запропонувала Аліса.

     Насправді, все чого зараз хочеться, це навіть не кави, а забратися геть з цього острова. Аби я не була обрана дружкою на весіллі вже б давно так зробила. 

— Доню! - вигукнула Марго і щосили замахала мені рукою, варто було нам з’явитися в їдальні. - Сідай, поряд є вільне місце.

      Прийшлося виконувати.

      “Зараз почнеться…”

— Я цілу ніч не спала… - заспівала збуджено Марго. - … все перебирала в уяві кого ж обере моя красуня донечка. Тео чи Адріана… Адріана чи Тео.

      “Я теж не спала, але геть з інших причин!”

— Красуня донечка обирає самотність! - видала я і напхала повний рот їжі.

— Тобто!? - сяючий вираз на обличчі моєї мачухи одразу змінився на пригнічено-стурбований, вона аж жувати перестала - Знову?

— У сенсі знову? А чому ти така здивована? Самотність це мій особистий вибір! - спокійно відповідаю.

     “Вибач, якщо розчарувала. 

     Марго, напевно, вночі вже нас одружила, та вигадала імена для майбутніх онуків! Дарма, он хай далі  тренується на Лівії з Яннісом. ”

     В принципі це лише звучить сумно, грізно та як справжня безвихідь. Насправді ж, я рідко буваю одна, до мене весь час приходить: то бажання помсти, то склероз, хоча здається ще зарано,  то натхнення знайти для себе чергові пригоди, то інстинкт самозбереження, то роздратування, то злість, то заздрість, то спроба спалювати за собою всі мости!