ГЛАВА 24

     Лорена.

    “Стоп, стоп, стоп! Мене від сили добу не було! Що відбувається?”, - роздумую, спостерігаючи за Габбі. 

     З чого такі підозри? Та достатньо поглянуть на її розпашіле обличчя. 

     Влаштували переглядини з Тео. Тільки дурний не помітить зв’язку між цими двома.

    У дівок цієї родини якийсь окремий талант переходити мені дорогу, та класти око на хлопців, які мені до вподоби? Ну я розумію, що в мене бездоганний смак на класних чоловіків, але Вам не здається, що це відверта наглість? Ледве втрату Янніса витримала, і тут знову. З ними взагалі “кліпати” не можна, як і відходити далеко від хлопця, який до вподоби.

    “Що ж, хай не думає, що я їй так легко подарую Тео на блюді з золотою облямівкою. Час цій Габбі дізнатися за кого саме її мають та якої думки про неї”, - задоволено потираю руки і чекаю завершення цього вечора.

     А ось і нагода трапилася. Йду за Габріелою слідом у напрямку її будиночка.

     Моя “потенційна жертва” зупиняється і озирається.

— Чого тобі? - запитує роздратовано.

— Погомоніти треба!  - не гублюся.

— Мені є про що з тобою розмовляти? Пробач, я не цікавлюся подробицями пост-шоу. - розвертається та намагається вшитися, от нахаба.

— З чого це ти вирішила, що я збираюся з тобою говорити саме про це? 

     “Мені що бігти за нею?”

— Завтра побачимося, а сьогодні я дуже втомилася. - відрізала ця розлучниця.

     “Ви чули таке?”

— На завтра в мене інші плани! - кидаю впевнено. - Ця розмова в твоїх же інтересах. Спустишся трішки на землю, повернешся з країни “рожевих поні”. 

— Що за нісенітницю ти верзеш. - знову огризається.

     “Вона що сміливого маку клюнула?”

     Удвох ми опиняємося поряд з її будиночком.

— Я зайду? - чи то питаю чи то констатую я.

— Ні! - підпирає боки руками вона.

— Дарма, зі мною ліпше товаришувати! - грізно зауважую.

— А то що? 

— А то так і не дізнаєшся про спір на тебе! - задоволено посміхаюся, спостерігаючи як змінюється вираз на її обличчі.

— Чергова маячня чи підступ з твого боку! Залиш цю інформацію собі! - намагається відчинити двері бунгало і втекти, та я міцно хапаю полотно, перешкоджаючи їй прослизнути у прохід дверей. 

— Та що ти кажеш?! Навіть якщо в мене є запис розмови? - знову посміхаюся.

     “Не чекала такого? Втерлась? Головне, що я опинилась поряд в потрібний момент і записала розмову Тео та Адріана на диктофон свого телефона.

      Подіяло, Габбі зупинилася на мить і поглянула на мене.

— В тебе дві хвилини. - відповіла холодним тоном.

      “А вона ще та штучка!”

     Роззираюся навколо чи ніхто нас не бачить в цей момент та задоволено заходжу всередину будиночка.

       Темряву змінює яскраве світло, я починаю мружити очі, доки звикну до освітлення.

— Взагалі то, твої хвилини вже почалися. - нагадує мені, складаючи руки на грудях.

— Так. - пхаю руку до кишені і дістаю свій стільниковий телефон, розблоковую пальцем та починаю гортати.

— Ось! - переможно вигукую, швидко віднайшовши потрібний запис. - Розмова Адріана з Тео. Дуже цікава, доречі. Тобі сподобається. - до мого голосу додаються нотки сарказму. 

— Але ж вони говорять грецькою. - констатує Габріела. - Що я маю зрозуміти? Хоч  і почала вивчати цю мову, але мої знання ще не на такому рівні.

— То увімкни голосовий перекладач на своєму смартфоні. - пропоную. - Тільки не кажи, що ніколи так не робила!

     “А що так знітилася? Нарешті дійшло, що я не блефую зараз?

— Що це голос Адріана і Тео маю надію, пізнала? - додаю олії у вогонь.

    Обожнюю ці слова Адріана: “Ти ж знаєш, на таких не одружуються! З такими як вона гарно і емоційно проводять час, розважаються, не більше того!”

     А реакція Габбі в цей момент - безцінна. Нарешті, вона дізналася якої думки про неї переважна більшість хлопців з її найближчого оточення.

— А ось ще один мій улюблений момент звучить. - навмисно максимально накрутила звук на повну гучність, щоб перекладач на телефоні Габріели все вірно переклав…”

    “То може поб’ємося об заклад, хто перший затягне її в ліжко?”, - лунає зі слухавки, зупиняю на цьому моменті.

— Думаю, що відповів Тео і так зрозуміло. - мої губи розтягуються, аж шаленію від задоволення, так би і спостерігала за її реакцією вічність. - Чи може продовжити?

— Не треба! - сухо відповідає моя сьогоднішня жертва.

     “От і чудово! Я на це і розраховувала! Що проковтнула наживку? А я тепер сама зі собою б’юся об заклад, що сахатиметься Габбі своїх залицяльників, наче тих прокажених. Не треба навіть Тео увесь час “сторожувати”. 

— Твої дві хвилини закінчилися, Ло! - кидає мені. 

— Звичайно, втішати тебе в мої плани не входить! Ти взагалі мені маєш подякувати, що вчасно відкрила очі на твоїх залицяльників. Хоча може тебе і так влаштовує!

— Щезни звідси. - роздратовано наполягає вона. 

— Та йду вже! Наче так просто перебирати милицями!

     Ледве не знесло вітром, з такою силою замною зачинилися двері.