ГЛАВА 22

     Габбі.

— Ось. Це тобі! - Аліса витягнула з пакунка, який тримає в руках імітацію весільного букета з штучних квітів, але досить красивий.

— І це теж. - і ось на моїй маківці вже красується білосніжна фата.

— Що взагалі відбувається? - збентежено запитала я.

— О-о, вибач, я не пояснила! В мене сумніви щодо оформлення цього місця. Тому я прошу тебе і Тео, зіграти мене і Філіпа, а я якби з боку, зможу оцінити все і виправити проєкт, доки він ще на стадії затвердження.

     “Змінювати “ВСЕ” за декілька днів до весілля? Ну така собі забаганка! Але не мені вже точно про це їй казати, тому підіграю!”

— А я можу зачекати в машині? - прорізався голос у Янніса.

— Ні, братику! Ти теж задіяний! Ти зіграєш роль священника! 

— Кого? - Янніс примружив очі. - Та я занадто грішний для цієї ролі. - поправив чорну гриву на голові, пригладивши її рукою. 

— Нічого. Це ж не по справжньому!

— Добре. Що від нас? - включився Тео, залишившись при цьому стриманим, наче його ця ідея ні разу не бентежить, на відміну від мене.

— Так! Янніс має стати ось тут. - вона показала на місце під самісінькою аркою.

— Тео і Габбі. Ваше місце. - розставила нас наче ті фігурки на весільному торті.

— Габбі тримає букет, а Тео тримає тебе за руки. - додала Аліса.

     “Пф. А можна якось вийти з цієї гри? Просто що буде саме так мене не попереджали…

     Ми не домовлялись, що Тео буде так близько, і що він пронизливо дивитиметься мені в очі, та ще й триматиме мої руки. “

— Ось. - Аліса вклала папірець в руки Яннісу. - Читай виразно.

— А якщо не вмію виразно?

— То читай як вмієш! - Аліса почала закипати.

     “Шкільна вистава відпочиває!”

— Кхе-кхе. - брат Аліси прочистив горло і почав. - Дорогі наші Філіп і Аліса! Кохання є дарунком, який іноді забувають розгорнути, тримайте його міцно. Шлюби планують на небесах…

     “Що відбувається?”

Далі я вже не слухаю слова Янніса, бо суцільно потонула в темних очах Тео.

— Ти береш за дружину цю жінку? - лунає.

— Так. - тихо, але впевнено промовляє Тео, і моє серце починає пришвидшено битися десь в районі шлунку.

— А ти …

     Янніс не встигає закінчити, як я вже промовляю: “Так”

— На цьому оголошую вас чоловіком та дружиною! Сердечно вітаю, зичу радощів кожного дня. Цілуйтеся!

     Я заплющую очі й, відчуваю теплий поцілунок на своїх вустах. Все. Розчиняюся в неймовірних та приємних відчуттях.

— Кхе-кхе. - голос Янніса висмикнув мене з приємної млості. 

— Алісо, тобі не здається, що вони якось аж занадто вжилися в цей образ? - доносяться до моїх вух слова Янніса. - Ми їм не заважаємо, як думаєш? - додав пошепки.

     “Що… що… що відбулося щойно?”, - я намагаюся прийти до тями, збентежено кліпаю та роблю спробу висмикнути свої руки з гарячих долонь Тео.

— А я казала! - вигукнула Аліса, підперши боки руками. - Білі троянди не пасуватимуть, як прикраса арки. Тепер я в цьому переконалася!

     “Вона переконалася! А мене щойно поцілували! Нічого?”

    Коли ми знову повернулися до автівки, я майже притислася до дверцяти, аби лише сидіти якомога далі від Тео. Навіть щоб не дихати в його бік. 

— Яннісе, по дорозі треба заскочити ще в одне місце. - звернулася до брата Аліса.

     “Ні-ні, досить!”,  - зайорзала злякано на сидінні.

— Треба зробити правки щодо квітів і забрати замовлення. - пояснювала далі дівчина.

— Без проблем! - спокійним тоном відповів Ян.

     “Як то без проблем? Є проблема! Велика, гаряча проблема, яка сидить зі мною поряд. Мені й секунди більше не можна залишатися з ним наодинці!”

— Ось тут зупини. - скерувала Аліса.

     Автівка повільно зупинилася біля узбіччя.

— Я швиденько! - промуркотіла до мене дівчина.

     “Мене влаштовує. Янніс залишається в машині! Чудово”

— Хоча… Яннісе, напевно потрібна твоя допомога! - звернулася до брата.

     “О, ні-ні-ні! Ми так не домовлялися!”, - проводжу поглядом цю парочку і відчуваю, що від емоцій починає паморочитись голова.

— Габріело, чому ти мене уникаєш? - почав Тео, щойно ми залишились з ним наодинці.

— Я уникаю? Тобі здалося! 

     “Ще питає! Остання наша зустріч чим закінчилася? Відстань між нами - найкращий протизаплідний захист!”

— Здалося, кажеш! Ти мене за кого маєш! - мружить очі, розвертаючись в мій бік.

— Та не чіпаю я тебе взагалі.

      “Боже, що я ліплю! І про що тільки мої думки!”

     Задоволено посміхається і закусує нижню губу, а потім взагалі торкається до неї  кінчиками пальців.

— Теодоре, тримайтеся від мене подалі! - від неспокою аж руки тремтять, ну не можу я спокійно дивитися на цього чоловіка.

     “Про що він думає, чому посміхається!? І не просто посміхається, а витріщається на мої губи!”, - нервово смикаю за ручку автівки.

     “Ну де ж вони… Довго їх чекати!”

— І чому я маю триматися подалі? - з викликом запитує. - Може тому, що ще мить і ти мене поцілуєш?

— Я-я? - здивовано ціджу, бачили б Ви мої очі в цей момент, напевно, як ті два блюдця. - Навіть не мрій.