ГЛАВА 18

     Габбі.

     Щойно знову опинилася сама в своєму будиночку, рука потягнулася до стільникового телефона. 

     Ні, я не збираюся зараз нікому телефонувати. Смартфон мені потрібен зовсім для іншого, а саме для вивчення грецької мови. Зараз, коли випадає вільна хвилина, приділяю час саме цьому заняттю. 

     Та минуло лише кілька годин, як в мої двері знову постукали. 

     “Цікаво, кого знову принесло?”

     Цього разу на порозі тупцюють Марго та батько. Невже встигли скучити, щось не віриться.

— Як ти, доню? - схвильовано поцікавився Кларк.

— Жива! - пересмикнула плечима я. - Наче дихаю. 

— Ми з Кларком щойно взнали, як ти ледве не втонула. Хвала Богові, що Адріан тебе врятував. - пояснила своє занепокоєння Марго. 

     Вдвох вони вправно відтіснили мене з проходу і протиснулись до кімнати.

— Адріан врятував? Це за чиєю ж версією!? - поцікавилась.

— Лорена розповіла, як випадково заділа тебе, невдало розвернувшись. - відповів батько.

— Це тепер так називається! - насупилась.

— Як добре, що Адріан був з Вами… - Марго почала наспівувати оди моєму не справжньому рятівнику.

— Тепер, коли ми побачили тебе і на власні очі переконались, що з тобою все гаразд, можемо зітхнути з полегшенням. - батько поплескав мене по плечу. 

— Доню, а що ти вдягнеш на вечірку? - поцікавилася Марго.

— Взагалі я про це ще не думала! - чесно зізналася.

— А дарма! - мачуха почала роззиратися на всі боки, доки її погляд не зупинився на пакунку, який мені підкинули вранці.

— Цікаво… - проспівала вона і почимчикувала в той бік.

— Щось новеньке? - зазирнула в середину. - Яка гарна річ. Ти її вже вдягала? Чи ні? - витягла сукню і тримає за тонкі бретелі.

— Ні. - для чогось знову сказала правду.

— Але ж здається я тебе бачила вчора у чомусь схожому… - мачуха покрутила сукню в руках. - Чи все ж таки ні. Хоч би кольору різного купляла, щоб інші не гадали чи ти бува не в одній сукні кожного дня.

— Це інша сукня. Схожий лише колір і то не зовсім. - почала втрачати терпіння. - Може ти не знаєш, але всім байдуже в чому я там буду. 

— От тому ти досі самотня. 

      Чи то навмисно спробувала мене зачепити Марго, чи то в неї вічно так виходить, бо вона бовкає перше, що приходить їй на думку. Знаєте, якщо стонадцять разів повторити одне й те ж саме, то рано чи пізно, як мінімум  - набридає, як максимум - ти починаєш в це вірити.

— Добре! Я піду на цю вечірку! Якщо Ви після цього обіцяєте від мене відчепитися! - видаю знервовано.

— І сукню цю одягнеш? - задоволено запитала мачуха.

— Так! - ствердно киваю.

— Чудово. - плескає в долоні.

— Доречі, сукню мені подарували. - не знаю для чого я це сказала, може, щоб не почувати себе ще більшою невдахою в цей момент.

— Хто-о!? - здивовано протягнула Марго.

— Чоловік! - проспівала я і пішла переодягатися.

— Ходімо, Марго! - почула голос батька, який пролунав з гостьової кімнати. 

     Ще пів години маніпуляцій із власною зовнішністю і хай хоч хтось скаже, що я виглядаю не шикарно.

      Посміхнулася своєму відображенню в дзеркалі й, впевненою ходою покрокувала на зустріч новим пригодам. 

      Пройшовши зі сотню метрів одразу помітила місце розташування сьогоднішньої вечірки. Її взагалі важко не помітити завдяки безлічі яскравих вогників, які прикрасили літній майданчик в головному корпусі.

— Габбі! - помахала рукою Аліса, щойно примітила мене на горизонті.

      Отже, чарівна затріщина для Філіпа таки спрацювала, он з якою ніжністю тримає її біля себе та увесь час цілує у скроню. Аліса теж виглядає зовсім по іншому, а саме - щасливою, аж світиться від радості.

      Я ж, першим ділом, огледілася на всі боки в пошуках Тео. Одночасно прихопивши келих з шампанським з тарілі, яку щойно повз мене проніс молоденький офіціянт. Швидко осушила ємність, як то кажуть - для сміливості.

       А ось і той кого виглядала. 

      Вдих, видих. Ще б так коліна не тремтіли і було б все супер. 

     Розправила плечі, і впевненою ходою попрямувала в його бік. Поки видалася хвилинка і Тео ні з ким не спілкується.

— Привіт. - промовила тихо, привертаючи його увагу.

— Наче ж бачились сьогодні. - відповів хриплуватим і таким приємним голосом.

      “Опануй себе, дівчино! Що за реакція? Я не замовляла мурах по всьому тілу!”, - спіймала себе на тому, що нервово кусаю губи. 

— Я… - серцебиття настільки пришвидшилося, що починає легенько паморочитися голова, чи може то від шампанського. - … хотіла подякувати.

— За що? - його брови здивовано поповзли догори.

— За те, що витягнув мене з води. - продовжила.

     Насупився, аж жовна заходили на вилицях.

     “Про що він думає зараз?”

      Тео робить крок до мене і я завмираю. 

      Дивна реакція, неочікувана для мене самої. Щось змінилося в мені. Тільки коли відбулися ці зміни, для мене залишається загадкою. Чи то вчорашній гарячий та емоційний поцілунок на мене так подіяв, чи вранішній порятунок, але вже як є. 

— Будь ласка. - відповів.

      “Це все?”, - розчаровано зауважила.

      Але він не поспішає зникнути, або ж переключитися на когось іншого, просто продовжує дивитися мені в очі. Пронизливо так, здається, що дістає до самісінької душі.