ГЛАВА 17

     Габбі.

     Лише після обіду, близько чотирнадцятої години, ми з Алісою розійшлися. Вона залишилася ще з гостями, а я попрямувала назад до свого бунгало. Лише ввечері вирішила трішки прогулятися, тому вибралася зі свого “укриття”.

— Габбі… - чийсь малознайомий чоловічий голос покликав мене, я озирнулася.

— Філіп. - зупинилася і поглянула на хлопця.

— Можна тебе на хвилинку? - озираючись запитав він.

— Та-ак. - от така собі несподіванка.

— Може трішки пройдемося  вздовж берега? - ненав’язливо запропонував Філіп.

— Добре, ходімо, чому ні. - погодилася і ми вдвох швидким кроком попрямували в бік пляжу. 

— Аліса обмовилася, що була вдень з тобою. - почав він першим.

— Та-ак, дійсно була. - підтвердила її слова. 

— Як ти себе почуваєш? Маю надію, що вже краще! - припустив той.

— Краще. Кхе-кхе. - спробувала прочистити горло, цікаво, що ще розповіла йому Аліса. - Ти хотів поговорити про те, як я себе почуваю? - здивовано поглянула йому в очі.

     Стоїть навпроти, розгублений, нервово стискає пальці. Волосся на голові скуйовджене.

— Насправді, не зовсім про це… - відповів збентежено.

— Он як! - я привітливо посміхнулася. - То про що тоді?

— Про Алісу. - сутужно зітхнув і запхавши руки глибоко в кишені, почав вглядатися в морську далечінь.

— Я тебе уважно слухаю. - проспівала. 

— Знаєш, якщо ти сумніваєшся щодо весілля, це нормально! - спробувала спровокувати його.

     “Навіщо?”, - запитаєте Ви.

     А як інакше дізнатися правду? Чи не краще зараз розставити всі крапки над “і”, доки ще не зроблено один з самих відповідальних кроків у їх житті. Чи й далі занурюватися обидвом у трясовину здогадок та додумувань.

— Я не сумніваюся! - поглянув на мене палаючими очима. - Але Аліса… вона почала віддалятися від мене останніми днями. - з болем у голосі закінчив він.

— То може це і на краще. - мило посміхнулася.

      “Напевно, не такої відповіді очікував від мене!”

— Що ти маєш на увазі. - розгубився той. 

— Все просто. Може вона не твоя доля. - припустила.

— Як це не моя доля? - обурився той. 

— Так буває! - пройшлася кінчиками пальців по його сорочці від комірця і нижче у напрямку грудей. 

     Здалося, що він завмер, прислухаючись до своїх відчуттів. 

— Про це легко дізнатися… - призивно посміхаюся і ще більше скорочую відстань.  - Достатньо поцілувати іншу жінку. А може ти вже  перевіряв? - примружила оченята.

— Я..я? Що ти таке верзеш! - відскочив від мене наче обпечений. 

     “Цього мені досить! Щоб підтвердити або спростувати припущення Аліси!”

— В такому разі зберись! Якого біса ти ниєш! - видала я суворим голосом.

     “А що він очікував? Що буде плакатися на моєму плечі? Я йому не ласкава матуся!”

     Бачили б Ви вираз на його обличчі. 

— Як давно ти казав нареченій, що любиш тільки її? Що щасливий мати її за дружину? Влаштовував романтичний вечір? - засипала його незручними питаннями. 

— Я… я… - почав заїкатися Філіп.

— Пф. - видихнула я. - І ці чоловіки ще дивуються, що ми - жінки, змінюємося! 

     Той лише нервово кліпає у відповідь на мої слова.

— Чого чекаєш? Мерщій шукай Алісу! - наказала йому.

— Ага. - кивнув молодий чоловік і кинувся в той бік звідки ми прийшли.

— Чекай. - зупинився і знову розвернувся обличчям до мене.

— Що ще? - гримнула, підперши боки руками.

— А що це було? - примружив очі той, наче перевіряючи мене, чи я гідна бути в колі його майбутньої дружини.

— Ти про що? - зіграла святу невинність.

— Я про це! - скопіював мої зваблюючі рухи, вийшло досить комічно, як на мене.

— А-а. - протягнула я і не втрималася, таки розсміялася, а потім вмить стала серйозною. - Перевірка на вошивість!

     “А як ще  мала дізнатися про його відданість Алісі? Тепер, маю надію,  Ви зрозуміли мої наміри?”

— Що? - протягнув Філіп.

— Та йди вже! - закатала очі під лоба. - А то вже точно знайде собі когось ліпшого, поки ти зволікаєш!

     “То я вже чужі життя рятую?”, - занурилася в роздуми, проводжаючи поглядом Філіпа.

     “Ще б зі своїм життям розібратися!

     Треба неодмінно, при нагоді звісно, подякувати Тео за порятунок з води!”