ГЛАВА 16

     Габбі.

     Через пів години, поскаржившись на головний біль я залишила галасливу компанію і повернулася до свого бунгало, благо, дорога до моєї нової домівки займала від сили хвилин п’ять.

    Скупалася під теплим душем після імпровізованого морського запливу, залізла під ковдру і задрімала. 

     Не знаю, скільки тривав мій сон, але прокинулася від стуку в двері.

     Миттєво зіскочила з ліжка.

     “Хто ж це може бути?”

     Та на роздуми не було часу, клацнула заслін і відчинила.

— Алісо! - вихопилося в мене.

      На мій подив, дівчина виглядає досить дивно: схвильована, обличчя розпашіле, губи припухлі. Де вона щойно була, з ким, і що саме робила? Цікаво? Мені так точно! 

— Можна я увійду? - нервово запитала сестра Янніса, наче за нею зараз женеться хтось.

— Звичайно! - роблю крок у бік, звільняючи їй дорогу, а потім одразу зачиняю двері за нею.

— Щось сталося? - запитую, спостерігаючи за її рухами та діями.

      Аліса притулилася хребтом до стіни та завмерла, заплющивши очі, але вже за хвилину, “ожила” знову.

— Можна я скористаюсь твоєю ванною кімнатою?

       “Нічого собі початок!”, - промайнула думка.

— Так, звичайно! - кивнула я і ввімкнула світло в кімнатці.

      Тим часом дівчина відкрутила кран мийки і почала вмивати обличчя, щосили відтираючи долонями губи.

— Мені залишити тебе саму? - поцікавилася, бо так і не змогла вирішити, як треба поводити себе в такій “пікантній” ситуації.

— Не йди! 

— Добре! - так і залишилася стояти в проході.

— Ти нікому не скажеш? - прошепотіла вона дрижачим голосом.

— Як я можу комусь щось сказати, якщо нічого не знаю. - пересмикнула плечима я. - Та навіть аби знала, хіба це не твоя власна справа.

     Після моїх слів Аліса явно заспокоїлась.

— Дякую! - тихо промовила й, обійняла мене за шию.

— За що? - так і не зрозуміла я.

— За прихисток! - зітхнула дівчина.

— З тобою все буде добре? - поцікавилася і спробувала поглянути їй в очі, щоб впевнитись в тому, що їй вже краще.

— Не знаю, буде мабуть. - невпевнено процідила. - Він поцілував мене, Габбі, розумієш… - почала схлипувати.

      Ніколи ще за своє життя, нікого не бачила в такому стані. Це щось на кшталт коли полегшення і відчай сплітаються одночасно і ти не знаєш, як себе почуваєш. Наче досі на краю прірви, але вже переконала себе, що ти не зробиш цей останній крок. 

— … Та мені це зовсім не сподобалося. 

— От і чудово. - промовила і знову обійняла Алісу. - Стоп! А хто тебе поцілував, Алісо? 

— Діоніс. - прошепотіла вона і здається сама злякалася своїх слів, бо миттю прикрила долонею вуста. - Все сталося так швидко. Ми опинилися наодинці. Може від віскі я поводилася так розкуто, але вже за мить, він перший мене поцілував. 

      “Оце події відбулися поки я спала…”

— А потім… потім я зрозуміла, що люблю Філіпа… А якщо він мені все ж таки не зраджував? - почала схлипувати Аліса.

— Звичайно ні! Він любить тебе і у Вас скоро весілля! - почала втішати. - Ти просто нервуєш, от тобі й ввижається.

— Думаєш? - Аліса поглянула мені в очі.

— Впевнена! - додала. - Тож приходь до тями.

— Це буде нашою маленькою таємницею? 

— Так! - пообіцяла.

— Дякую. - з полегшенням відповіла дівчина. - А можна я скажу Філіпу, звісно, якщо він запитає, що була весь час з тобою?

— Можна. - посміхнулася і відпустила її.

— Алісо… - почала я і затихла.

— Що? - поглянула знову на мене, відволікшись від свого зовнішнього вигляду у відображенні дзеркала.

— Чому я? 

— Ти маєш на увазі, чому не Лорена? - перепитала сестра Янніса.

— Так. - ствердно кивнула.

— Бо вона не зрозуміє. - пересмикнула плечима Аліса. - Всі навколо такі праведні, тільки й мрій, що вийти заміж... А ти інша.

     “Інша…”, -  зачепилася за її відповідь, гірко посміхаючись. 

— А можна ще одне питання? - зам’ялася я.

— Звичайно. - вже буденним голосом відповіла Аліса.

— Хто мене врятував сьогодні на пляжі. Ти ж була поряд?

— Була, ми так злякались за тебе. Ти отямилася після штучного дихання, яке зробив Адріан. - пояснила вона.

— Я це вже зрозуміла… Але зараз трішки не про це! Маю на увазі, хто саме мене витягнув з води.

— З води… - Аліса зробила паузу, чи то навмисно, чи то пригадуючи. - Коли ти впала…

— Мене штовхнули. - виправила її.

— Так, коли тебе штовхнули, в цей час Діоніс був у воді, але досить далеко від тебе, тому у воду стрибнув Тео і вони вдвох вже витягли тебе з води.

— Он як. - не те щоб дуже здивувалася, швидше  - підтвердила своє припущення.

— А потім Адріан визвався робити штучне дихання. 

— Ясно. Дякую.

      “Отже, Адріан дарма “наспівував” про мій порятунок, а насправді лише допоміг отямитися на березі. Стрибати ж у холодну воду зовсім не входило в його плани.”