ГЛАВА 13

     Габбі.

    Як би мені того не хотілося, але поснідати по тихому не вийшло. Щойно з'явилася в гостьовій де сервірували стіл для гостей, як моя мачуха вже тут як тут.

— То ти вже обрала? - почала засипати мене питаннями, навіть замість привітання.

— Максимум, що я маю обирати, це сукню для вечірки. - відповіла їй, а потім дотягнулася до канапки й, налила в кружку свіжезварену каву. 

— Я зараз не про сукню. - проспівала Марго. - А про хлопців.

     “Так ось що цікавить дружину мого батька!”

— Тобі не здається, що час вже обирати! Он твоя сестра вже давно заміжня. Аліса незабаром виходить заміж, і тільки ти…

— І тільки я вільна від зобов’язань! - задоволено промуркотіла, запиваючи канапку кавою.

— Самотня ти хотіла сказати! - скорботно процідила Марго.

— А якщо мене влаштовує? - поглянула на жінку.

— Доню, я розумію твої страждання…

     “А з цього моменту детальніше, будь-ласка! Як це я примудрилась пропустити власні страждання!”

— Після того, як тебе кинув Ітан… - продовжила вона.

     “Марго що, справді вирішила, наче я й досі цим переймаюся? Але вона власне, так упивається моїми стражданнями, хто я така, щоб її розчаровувати та переконувати, наче в мене все добре.”

— … Але на цьому життя не закінчується! - аж занадто ласкаво проспівала вона.

     “А й справді, як я сама до цього висновку не дійшла! Авжеж! Життя не закінчилось, а грає всіма барвами! Встигай лише ухилятися, щоб з ніг не знесла ця безкінечна веселка!”

— То кого ти обрала? - знову затягнула стару пісню Марго. 

— Не знаю ще! - напхала повного рота я. - Можливо взагалі ще не зустріла свою долю. 

— Ох доню, як необачно стільки часу обирати! 

— Скільки? - мої брови поповзли догори. - Я тут лише добу. То я мала вже за ці 24 години встигнути з розбігу стрибнути у чиєсь ліжко? 

Жінка аж присоромлено зайорзала на місці після мого обурення.

— Наявність чоловіка, далеко не запорука, опинитися з ним біля вівтаря! - контрольні слова в її скроню.

     “... і щасливо зустріти старість!”, - закінчила вже про себе. 

     Нарешті до гостьової кімнати увійшла Аліса з Лівією і моя мачуха відволіклась ще на когось.

— Габбі. - звернулася до мене Аліса. - Через годину ми всі гуртом йдемо на пляж. Ти з нами? Вода ще правда прохолодна щоб купатися, але сьогодні прекрасна днина. Можна в щось пограти.

— Пляж? Чому б і ні. - ствердно кивнула я.

     “Хоча, я ще від вчорашньої гри Аліси в фанти не встигла оговтатись!”

— А хто ще там буде? - одразу оживилась Марго. - Звичайно в мене з Кларком інша програма, але все ж таки цікаво. - додала, підморгуючи мені.

     “Ця жінка облишить коли-небудь ідею “звести” мене хоча б з кимось. Інколи мені здається, що їй байдуже хто це буде, аби я була не сама!”

— Ходімо, Марго! Тебе  ще довго чекати? - поквапив її батько. 

     Дожувавши свій сніданок я поквапилась назад до свого будиночка, щоб переодягнутися в купальник. 

      “А що? Я ж не збираюся увесь час аж до самісінького весілля провести відлюдькувато, та сахатися людей!”

      Коли я нарешті знову опинилася на подвір’ї, прихопивши з собою лише необхідні речі, мене вже всі чекали. А саме: Лів та Янніс, який тримав на руках малюка, Адріан власною персоною, якийсь симпатичний незнайомець, Ло, яка накульгувала, намагаючись всіх наздогнати, Філліп, який тримався від всіх осторонь, ну і звичайно Аліса. Вона  підхопила мене за руку і потягнула вперед. 

      Я навіть здивувалася, що дівчина обрала саме мене, а не свою подружку.

— А Ло? - поцікавилася. - Нам не треба її зачекати.

— Хм, що з нею станеться. Тут до пляжу зовсім недалеко. Навіть їхати не треба.

— Ну добре. - врешті погодилась.

— Хочеш холодненького? - з посмішкою запитала Аліса.

— Давай! - пересмикнула плечима та взяла з її рук пляшку з льодом.

     Зробила декілька ковтків і одразу закашлялася. А це не вода і навіть не сік. Швидше віскі з колою і багато льоду. Тільки мені здається, що сьогодні Аліса поводить себе досить дивно? 

    Озирнулася. Так я і думала. Філіп досі пас заднього, не поспішаючи наздоганяти майбутню дружину. 

     “Чому я дивуюся? Обидвоє дорослі люди, хай самі вирішують власні проблеми!”, - вирішила я, і зробила ще кілька ковтків п’янкої рідини, як то кажуть - для настрою. 

— Цікаво, хто той симпатяга! З чийого боку він запрошений… З мого чи… 

     Мені здалося, що Аліса навіть не змогла змусити себе вимовити ім’я Філіпа. 

— Тримай! - простягнула їй пляшку.

      І ми удвох не вигадали нічого ліпшого ніж розглядати незнайомця, який почав роздягатися. А там, повірте, було на що витріщатися. Високий, чорнявий, в чудовій спортивній формі. Далі продовжувати, думаю, немає сенсу. 

      “А що такого? Якщо нареченій можна, то й мені не заборонено!”

— Я тобі заздрю! - неочікувано видала Аліса, нахилившись ближче до мого вушка. - По доброму звичайно. - додала червоніючи.

— Мені? Знайшла ту, кому варто заздрити! Я невдаха по версії батьків. Погана сестра для Лів, яка свого часу не поцуралася вкрасти її хлопця. Продовжувати? 

— Все одно! Тим паче Лів вже давно тобі пробачила! І взагалі, завдяки тобі вона познайомилася з моїм братом.