ГЛАВА 11

     Габбі.

      “От же ж ця Лорена!”, - лютую стискаючи рукою розірваний край сукні, щоб не світити дупою.

      Швиденько прямую до своєї нової домівки, аби встигнути переодягнутися до вечері. 

      Взагалі не розумію, як Ло можна було пробачити після її вчинків. Колись Лівія обмовилася, що вона примудрилась зачинити сестру у вбиральні, а ще підмовила когось щоб той… Навіть гидко пригадувати!

     Але ж я теж не набагато краща за Лорену, якщо вже пригадати, як сама поводилася. Ревно реагувала на все. Хотіла мати тільки те, що любила Лів. Інколи це доходило навіть до абсурду. Соромно зараз навіть від згадки. 

      Та мене милостиво пробачили свого часу. То чому я дивуюся, що Лорені теж вибачили і прийняли її з усіма її вадами? 

     “Щось я відволіклась.”, -  зловила себе на думці, що вже певний час стою поряд з відкритою валізою. 

      Ось ця чорна коктельна сукня точно підійде. 

      Хапаю одежину, розстібаю застібку, паралельно перевіряючи, на наявність етикеток з магазину. 

     “Так краще!”, - покрутилася біля дзеркала.

     Шкода дуже попередню сукню. Цікаво, чи її можна відновити? Вона мені страшенно подобалась і личила.

     Оглянула себе останній раз і попрямувала до виходу. 

     Зачинила бунгало і поспішила до головної будівлі, звідки нещодавно повернулася.

     Вже напідході помітила чоловічу постать біля входу. 

    Світло від ліхтаря падає так, що одразу зрозуміти хто це важко. Помітно у темряві лише, що це чоловік і він палить, тримаючи в руці тоненьку цигарку з приємним терпким ароматом. Та варто було наблизитися, як я одразу зрозуміла хто це.

    “Цей чоловік - Тео”, - серце  зрадницьки підстрибнуло.

    Мене наче заціпило. Навіщо я зараз зупинилася поряд з ним?

— Змінила сукню? - спокійним тоном запитав він, пройшовшись по мені поглядом з голови до самісіньких п’ят.

— Так! - кивнула, наче заворожена спостерігаючи за кожним його рухом.

— Тобі личить. - продовжив Тео і позбувся залишка цигарки.

— Я хочу… - для чогось зробила паузу, а той одразу відреагував і на його вустах знову засвітилася та самісінька посмішка “переможця”, наче вже має владу наді мною і моїми бажаннями. -... хочу пояснити, що той поцілунок не справив на мене жодного враження. 

      “Боже, навіщо я зараз виправдовуюсь?”

— Справді? - підійшов до мене ще ближче і зазирнув в очі.

      Від його близькості вмить забуваю про все, навіть як дихати.

— Угу! - тільки й можу видавити з себе. 

— Як скажеш! - прошепотів зовсім поряд і нахилився ще ближче.

— Настільки байдуже, що навіть очі заплющила? - додав приємним низьким оксамитовим та сексуальним тоном. Напевно, якщо зваблюють жінок голосом, то це відбувається саме так. 

     Його слова одразу привели мене до тями. 

— Ти… Ти… - вигукую і миттєво відсторонююсь. - … тримайся від мене подалі. 

— Без проблем! - відповідає.

     Так би і стерла з його обличчя цю зухвалу посмішку. Ненавиджу його!

    Прожогом кидаюся геть, та так трапилося, що до гостьової кімнати ми з ним зайшли майже одночасно. Звичайно, всі присутні, миттєво, витріщилися на нас.

— Габбі! - помахала мені рукою сестра. - Йди сюди, біля мене є вільне місце.

     Я з вдячністю поглянула на Лівію та кивнула, а сама стала пробиратися крізь натовп присутніх, щоб дістатися місця за столом поряд з нею. 

— З тобою все добре? - тихо-тихо запитала вона, щойно я зайняла вільний стілець поряд.

— Таа-к. - протягнула я. - А що не помітно? Тільки ледачий сьогодні не бовкнув мені якусь дурницю! Тож… Тримаюсь! Все як завжди… - підсумувала.

— І дякую, я б просто не винесла знову теревені Адріана, і… - вчасно закрила рота, щоб не бовкнути щось зайве про Тео.

— Я тобі співчуваю! - посміхнулася Лів. - Тут завжди як у вулику. Я хоч розумію вже їх балачки, коли вони переходять на грецьку мову, а на початках лише кліпала у відповідь. 

      Знаєте, спокійний, привітний та щирий голос сестри подіяв на мене заспокійливо. Ще б на собі, час від часу, не ловити погляди цієї трійці: Адріана, Лорени і на завершення - Тео.

— Я маю щось знати про моїх нових “залицяльників”? - пошепки поцікавилася в сестри, хто як не вона краще знає цих двох “пройдисвітів”.

— Хто саме тебе цікавить? - запитала Лів, але врешті-решт до неї дійшло і вона продовжила, не дочекавшись моєї відповіді. - Ну вони Яннісу наче два брати. Інколи здається, що рідні. Інколи, що їх підкинули з неблагонадійної родини! - сміється. 

— То сваряться, то миряться! - продовжила вона. - Все складно.

— А ще? 

— Ще? - замислилася Лівія. - Вони зовсім різні, як небо і земля. Ну і… - вона зам’ялася. 

— Продовжуй. - я нетерпляче зайорзала на стільці.

— Гульвіси. Більше Адріан, звичайно. А Тео… Взагалі не пам’ятаю його в серйозних стосунках. - додала Лів. - Вибач, як є. 

     Ну що ж, недарма поцікавилася. Принаймні, тепер вже точно впевнилася, що слід триматися від цієї “палкої та завзятої парочки”, якомога далі. Тож Лівія тільки підтвердила мої здогадки щодо них.