ГЛАВА 10

     Тео.

     “У лоб поцілувала? Серйозно? Аж посміхнуло! Ну що ж, такий поцілунок точно не задовільнить, ні мене ні присутніх!”

    Така можливість, як не  скористатися розгубленістю Габбі. Швидким та точним рухом фіксую її голову і цілую. 

      Які враження? Ще питаєте!

     Почну з того, що зараз під приводом гри я виконав бажання, яке вже давно міцно засіло в моїй свідомості. Я мав знати які на смак її губи. 

      Думаєте стало легше? Ну, закритий гештальт і все таке… 

     Тільки не у цьому випадку! 

     “Мені мало!”, - моє тіло просто таки вимагає продовження.

    Треба заспокоїтися. Негайно! Надто бурхлива реакція, та натовп сторонніх навколо. Тож, як не прикро, але продовження іншого разу, і за інших умов! 

     Ось і Адріан не забарився! Вже “треться” біля Габбі. Напевно цей поцілунок лише “підігрів” його цікавість до дівчини. Тепер його завзятість, що до дівчини, подвоється у декілька раз.

     Знову, відчуваю, як від розуміння останнього, починаю закипати. Не збираюся йому поступатися, і крапка!

      Габбі.

— Габбі, доню, нічого собі, аж нам з батьком стало спекотно! - звісно Марго не змусила себе довго чекати з коментарем, наче я її запитувала про це.

— Яка пристрасть! - продовжує тішитися мачуха. - А цей парубок забезпечений?

     “Ось що турбує її насправді! Статки потенційного залицяльника та спекатись мене пошвидше!”

— Пристрасть? Не помітила! - бовкаю, щоб трішки осадити її непомірну радість.

— Та ні… Дарма… - спробувала заперечити жінка, та закрила рота щойно до нас підійшов Адріан.

     Бачили колись цей вираз на обличчі? Коли напруження просто таки читається у міміці, та аби тільки міміці, жестах теж… додалися певні нотки знервованості, яку він намагається приховати за впевненістю.

— Я вкраду вашу доньку? - запитав у Марго.

— Звичайно! - жінка аж засяяла, наче новий п’ятак, ще б пак, такий попит на її незаміжню вихованицю. 

— Потанцюємо? - простягнув мені руку.

     Навіщо я щойно озирнулася? Та ще й так невдало, бо зразу зустрілася поглядом з Тео. 

     Як між двох вогнів зараз! Аж кров стукає у скронях. 

     “Хай цей Тео не думає, якщо примудрився силою змусити до поцілунку, то вже все! Переб’ється!”

— Добре! - вкладаю свою долоню в руку Адріана і разом з ним йду танцювати.

     Певний час танцюємо мовчки, тільки молодий чоловік уважно розглядає мене, так що починаю відчувати себе ніяково. 

     Таке відчуття, наче після зради. Він знає, що було, але робить вигляд, наче великодушно пробачає. 

       “Якась нісенітниця! Хто він мені такий, щоб я себе так почувала?”

       Відчуваю, як повільно кров починає приливати до обличчя.

      “Що… Що він збирається зробити?”, - подумки напружилась, бо Адріан почав скорочувати відстань між нами, нахиляючись все ближче і ближче до моїх губ. 

      “Ні-ні… не треба!”

     Та замість поцілунку він наблизився губами до мого вушка і прошепотів: “Я цілуюся значно краще ніж він!”

     “Що? Чи не занадто самовпевнена заява? Вирішив, що з цікавості забажаю перевірити? Оце вже точно “ні”!”

— Звідки знаєш? - запитую з викликом, примруживши очі. Мої губи розтягуються в посмішці. - Сам перевіряв?

— Подружки Тео розповідали! - зухвало промовляє, пильно спостерігаючи за моєю реакцією. 

— Нахабно збрехали! - відповідаю, сама не знаю навіщо, може тому, що захотілося осадити його самовпевненість і самозакоханість. - Напевно, хотіли тебе потішити! - додаю.

— Хочеш перевірити? - облизує губи, і знову цей погляд з викликом.

     “На що він розраховує?”

— Не полюбляю коли мене силують до чогось! Одного досвіду на сьогодні в повній мірі досить! - зупиняюсь, благо повільний трек закінчився.

— Дякую за танок, але я маю відшукати в натовпі сестру. - намагаюся знайти причину, щоб уникнути подальшої розмови.

     Та до Лівії дійти я не встигла, бо мій шлях перегородила “пані у гіпсі”.

— Дарма Тео відірвав етикетку з твоєї сукні, ще змогла б здати її назад та повернути кошти. - уїдливо почала вона.

— Сподобалась? - цікавлюся, вигинаючи бровку та трішки піднімаючи догори підборіддя. - Отже точно варто залишити сукню собі. 

     “Мені здалося, чи Ло почала шипіти? Її там у лісі на гірськолижному схилі скажені вовки покусали?”

     Та за мить, вона робить крок уперед на своїх вилицях. Одна з палиць міцно стає на край моєї сукні, я від цього сіпаюся в один бік, Лорена зі злісною посмішкою на вустах, тягне в інший. 

      Не зважаючи на музичний супровід я чітко почула звук тканини, яка рветься по шву. 

— Ой! Я така незграбна. - вдає святу невинність Лорена.

— Це вже точно! - гримаю у відповідь, хапаючи сукню руками.

      “Не поцуралася навіть такому методу, хоч ненадовго позбутися мене на цій вечірці.”