ГЛАВА 7

Тео.

     Скористався моментом, коли Адріан опинився сам, і наблизився до нього.  В цей час більшість з присутніх після обідньої трапези розділилися на невеликі групки на подвір’ї: дівчата обговорювали подробиці весілля, Янніс грався з непосидючим малюком, вітчим Лівії  палив цигарку подалі від решти присутніх, Лорена кудись зникла.

— Поговоримо? - запитав у Адріана.

— М-м. - перемкнув свою увагу на мене. - Про що? - здивовано закліпав.

— Ти знаєш! - відповів йому.

— Ні не знаю. - хитрувато посміхнувся той. - Хоча… - протягнув. - Ходімо в будинок.

    Вдвох ми швидкою ходою повернулися назад до будинку.

— Ти це серйозно? - поцікавився в нього, щойно ми опинилися вдвох у кімнаті. - Готовий до серйозних стосунків та шлюбу.

     І знову ця хитрувата посмішка на його вустах. Пройшовся долонею по потилиці.

— Добре, добре! Підловив! Не буду приховувати! - сміється. - Та й що вже! Ти занадто добре мене знаєш! Я такий самий завзятий холостяк, як і ти сам. І поки не збираюся нічого змінювати у своєму житті. 

— А мені здалося ти так жваво вчепився в Габбі… Вона тобі дійсно подобається?

— Подобається? - знову здивовано поглянув на мене. - Гарна дівка! В тебе ж теж очі є! 

— Є! - кивнув.

— Ну то чому питаєш? - з викликом поглянув на мене. - Може ти сам не проти погратися з нею?

— Погратися? - тепер настав мій час дивуватися.

— Камон, друже! Ти ж знаєш, на таких не одружуються! З такими як вона гарно і емоційно проводять час, розважаються, не більше того!

     Неочікувано, ці зневажливі слова по відношенню до Габріели болісно зачепили мене.

— То ти вирішив, що я хочу породичатися з Яннісом!? - розреготався Адріан. - Серйозно? Затягнути її в ліжко, так! Не більше…

     Щосили стиснув кулаки, мої вилиці на обличчі напружились.

— Що таке? - прослідкував за моєю поведінкою “старий приятель”. - Може ти сам накинув оком на Габріелу?

     Він примружив очі й потер кінчиками пальців своє підборіддя.

— Он воно як! То ось до чого ця розмова! - знову цей пронизливий погляд, наче він ліпше знає мої думки ніж я сам. - Тільки от ця “чорнява” зумисно уникає тебе. Навіть з аеропорту втекла, щоб не їхати з тобою в одній автівці. Не знав? - з неприхованим задоволенням видав той. 

— Ти ж все одно не поступишся? Чи не так! - наблизився до мене ближче, ледве втримався від спокуси зацідити йому в цю пихату та зухвалу пику.

— Це вже не твоя справа! - холодно відповідаю йому.

— То може поб’ємося об заклад, хто перший затягне її в ліжко? - кидає, наче батогом б’є Адріан.

— Пішов ти! - вигукую ледве приховуючи емоції. 

— На твоєму місці я б теж не погодився! Це ж очевидно, дівчина вибере мене - переможця!

— Не зарікайся! - кидаю йому і йду геть. 

      “Щойно по коридору мелькнула чиясь тінь? Чи це мені на емоціях вже ввижається те чого немає?”

     Перше, що спало на думку - попередити Габбі про те, що Адріан зовсім не той за кого себе намагається красиво видавати. От тільки чи повірить мені ця норовлива? Чи після нашої розмови почне ще більше уникати. І які висновки зробить після моїх слів? Вирішить, що я навмисно намовляю на “суперника”? І таке може бути! Жіноча логіка - щось незвідане і непередбачуване, її ніхто не бачив, але вона точно існує.. 

     Принаймні, після розмови з Адріаном я хоч знаю, що всі його дії спрямовані лише на те, щоб скористатися довірливістю Габріели. 

    Можливо ще просто зарано вчиняти якісь дії? А якщо трішки поспостерігати за тим, як відбуватимуться події у найближчому майбутньому?