ГЛАВА 6

     Тео.

     Тільки й залишається, спостерігати, як Адріан нахабно “клеїть” Габріелу. 

     Бунгало де вона мешкатиме завдяки щасливій випадковості зовсім поряд з його будинком, як же ж! 

      Хоча чого це я? Чи мені не байдуже? Коли це мене почало тягнути на “стервочок”? 

     Ледве стримався, коли почув, що останні два роки Габбі займалася благодійністю. Випустити зі своїх пазурів Ітана, чи як його там звати, вже можна вважати благодійністю?

      Але ж принадна, нічого й додати… Яскрава, з живими очима і гострим язичком. Про фігуру вже й так годі говорити. Он, від першої згадки в штанях ще й досі затісно. 

— Тео, допоможеш мені після трапези дістатися до бунгало? Хочу там все оглянути! - томно нагадує про себе  Ло, відволікаючи від “цукерки з перчиком” на ім’я - Габбі.

      А мою мозкову діяльність одразу запущено в пошуку “відмазки”. 

— Я можу підкинути тебе Габріело! - схилився до дівчини ближче Адріан.

      “А я впевнений, що він може не лише її підкинути, а ще багато чого”.

      В мене аж всі м’язи напружились. Що відбувається? 

     “Друже, розтискай кулак, доки цього ніхто не помітив! Щелепу бажано теж! Що такого? Якщо цей чувак хоче собі неприємностей, то будь ласка! Хай потім не скаржиться!” 

— От і прекрасно! - задоволено сплеснула в долоні Аліса. - Вирішено! Лорену відвезе Тео,  Габріелу - Адріан, а ми з Філіпом - батьків. Маю надію, що ввечері ми знову всі зустрінемося за вечерею. 

Аліса.

— Чудово! - задоволено посміхається Адріан.

      “Агов, друже! В тебе що, інших справ немає? А як же ресторан?”, - мене знову аж пересмикує від його настирливої активності, ледве всидів на місці. 

    І знову ловлю на собі опалюючий погляд Габбі. Про що вона думає коли наші погляди зустрічаються? Інша б опустила очі, відвернулася, але тільки не вона. Напроти, навіть кліпати перестає на якийсь час. Розглядає мене не соромлячись, а в очах світиться: виклик, гонор і пристрасть… Думаєте з приводу останнього я перебільшив? Не думаю. Аж серцебиття пришвидшилося. 

      “Тримайся…”, - виписую собі настанову.

     “...від неї якомога подалі, поки ще в силах себе контролювати!”, - додаю, але тестостерону не накажеш. Градус збудження знову наростає. 

      “Не інакше як відьма…”, - сварюся про себе. 

     Та в цю хвилину по моїй потилиці прилітає протверезний ляпас гіпсом Лорени. Не знаю, чи то навмисно вона так вивернулася, чи в неї дійсно там щось сталося. Може це кара небесна, щоб навіть подумки не промовляв погані слова про жінку.

— Ой! Вибач! Я не навмисно! - після цих слів Ло розвертається до мене і мені знову прилітає, цього разу вже забинтованою ногою.

— Як прикро! - вибачається вона знову.

— Будь ласка, не роби зайвих рухів, більше! - виривається в мене.

— Хіба можна бути таким похмурим боркотуном. - вставляє свої п’ять копійок Адріан. - Лорена не навмисно. 

— Де веселий та привітний Тео, з яким ми вперше познайомилися? - підхоплює батько Габбі. 

— З ним все буде добре! Я впевнений! Просто мій друзяка терпіти не може весільні посиденьки! Вони в нього викликають нудьгу! - вписався за мене Янніс. 

— А якщо знайдеться дівчина, яка зможе переконати твого друга у зворотному? - поцікавилася в Янніса міс Гіпс.

     “Вже звучить з викликом! Мені починати боятися? Якщо за справу береться Лорена власною персоною, час чекати підстави!”

— Думаю підкорювачка серця Тео ще не народилася! - сміється Аліса. 

— Ой, не зарікайтеся! - додає батько Габріели. 

— Дарма, Тео, а от я відчуваю, що вже емоційно готовий до шлюбу і дітей! - промовляє Адріан, відкидаючись на спинку стільця.

     “Лише мені здається, що ця його промова адресована виключно для Габбі, яку він старанно обробляє майже увесь обід.”

— Тео, ти ж не намагаєшся зіскочити зі свідка на моєму весіллі? - наголосила сполохано Аліса. - Ти цього не зробиш! Пам’ятаєш, ще коли були маленькими, ти мені пообіцяв. Он братик свідок!

      Та Янніс не поспішав мене “здавати”, мовчить як в рота води набрав! Справжній друг. 

— Не переймайся, я стримаю свою обіцянку! - твердо відповів.

      Після моїх слів пані “підкорювачка гірських спусків” зайорзала на своєму стільці, благо, хоч знову не зарядила  своїм гіпсом. 

— А кого обрала замість мене? - промовила з такою печаллю в голосі, наче як мінімум в неї щойно хтось намагається відібрати статуетку Оскара, чи корону міс Світу. - Може я таки впораюсь? - з надією в голосі промовила останні слова.

— Ло! Ми ж з тобою обговорювали це… - ніжно зі співчуттям відповіла на її питання сестра Янніса. - Зате ти без сумніву найкраща почесна гостя і твоє місце у першому ряду на весільній церемонії.

      “Щось мені підказує, що така відповідь мало задовольнила Лорену. Це що за звук? Скрежет зубів? Точно!”