ГЛАВА 4

     Габбі.

—  Порада, як від товариша. Тримайся подалі від Тео. - промовив Адріан, щойно ми рушили з місця. 

     “Ліпшої реклами для Тео  важко навіть уявити! Аж в жар кинуло. Як вимкнути “режим” надокучливих думок про такого собі ”bad guy”*(анг. поганий хлопець)? Адже не випадково ж Адріан вирішив попередити мене про "небезпеку". Або ж таким чином намагається позбутися “суперника”

— Про що це ти? - вмикаю дурненьку. - Я бачу цього хлопця від сили третій раз. 

— От і добре! - задоволено відповів мені.

— Перепрошую, а чи не забагато турботи, ми наче б то теж не дуже  і знайомі! - от хто мене зараз тягне за язика.

— Так, але все можна змінити! - оксамитовим голосом відповідає той.

     А я лише  більше впевнилася в тому, що жодному з них не можна довіряти. Та аби тільки довіряти, знаходитися з кожним  наодинці, вже не аби який ризик… 

     “Гаряча” парочка я Вам скажу! Але  впораюся! 

     Адже так?

    Кусаю нервово губи від невпевненості й відвертаюся, роблячи вигляд, що розглядаю морський пейзаж за вікном.

     Благо їхати прийшлося не дуже довго. 

     Не встигла я насолодитися краєвидом і мовчанням Адріана, як автівка зупинилася біля ошатного та великого будинку.

     Стовідсотково нам сюди, ось і знайомі обличчя біля паркану: батьки, Лівія з малюком, Янніс, Аліса та й власне сам Тео, як же ж без нього. 

— Люба! Нарешті! - першою вигукнула мачуха та обійняла мене. 

      Батько підхопив валізу. 

      І вже як “традиція - Тео зміряв поглядом з під зведених на переніссі брів. 

    “Що таке, любчику”, я тобі щось обіцяла? Чи мені тепер  поряд ні з ким не стояти? Пф! Навіть і не мрій!”

— Ходімо в будинок. - запросила сестра Янніса* (Аліса).

      Лівія передала дитину матері та покликала мене йти за нею.

— Можливо ти хочеш змінити з дороги одяг. - почала вона. -  До обіду ще є пів години.

      Після слів зведеної сетри про обід відчула наскільки зголодніла. 

   Швиденько переодягнулася в просту чорну сукню та спробувала упорядкувати безлад зі скуйовдженого волосся, зібравши його в високий хвіст. 

Габбі

— Тут така справа…  - Лів зам’ялася. - Аліса хоче взяти тебе за дружку.

— З якого це дива? - здивовано закліпала я.

— Ну-у, її краща подружка не у найліпшому стані зараз. - пояснила моя зведена сестра.

— Чи це бува не та Лорена, яка свого часу щосили бігала за твоїм чоловіком? 

    “Дивно, як взагалі Яннісу вдалося вберегтися від цього “гладіатора” в спідниці! А моїй сестрі уникнути помсти…” 

— Та сама, але вона більше не докучає нам! 

      “Ну… звичайно, це все пояснює! Свята простота, та горбатого лише могила здатна виправити!”, - закочую очі й прямую за сестрою до гостьової кімнати, розглядаючи тим часом оздоблення будинку. 

      Вдвох ми потрапляємо до кімнати в центрі якої великий стіл святково накритий з нескінченною кількістю всіляких пригощень. 

      “От тепер я зрозуміла слова Лівії, які адресувалися Лорені, в частині, яка стосувалася її стану, це щоб Ви зрозуміли! Аж цікаво стало, це ж в яку халепу треба потрапити, аби отримати такі численні травми, починаючи від загіпсованої правої руки, лівої ноги і шикарних синіх кіл під очима.”

     Бідаці Тео дісталося “найліпше” місце, якраз поряд з Ло. А мені так взагалі пощастило, бо вільний стілець залишився тільки навпроти цієї парочки. 

     Зліва від мене - батьки та Аліса зі своїм майбутнім чоловіком Філіпом. Справа - Адріан, Янніс та Лівія. 

— Давно тебе не бачила. - втупилась в мене поглядом Лорена, намагаючись примружити свої “підбиті” очі. - А де Ітан, чому ти сама? 

— Ми розійшлися. - холодно відповідаю. 

      “Ця Лорена взагалі чула, що таке “тактовність”? Чи така вже потреба знайти більшу “невдаху” ніж вона сама?”

— М-м, ясно! - на її губах з’явилася в’їдлива посмішка.

      “Що їй там вже ясно? Здається сама не набагато ліпша за мене?”

— То чим займалася останні роки? - знецінливо поглянула на мене, наче щойно обрала собі за жертву. 

— Благодійністю! - бовкнула перше що прийшло на думку, навіть не кліпнувши. 

      Доки Ло вигадувала нове питання, я тим часом  замислилася чи можна вважати дві ковдри і три футболки Ітана пожертвувані на собачий притулок - благодійністю. Вирішила, що таки можна і моє сумління заспокоїлося. 

       Аж Тео вдавився ковтком води зі свого келиха почувши мою відповідь. 

— Не треба! - зупинив Лорену за секунду до того, щоб вона “ніжно” поплескала його по хребту. 

      “Нагадайте мені, який там в неї розряд і з якого саме виду спорту?”

— Допоможи мені, будь ласка! - проспівала до Тео ця Ло. - Ось цей салатик, так ось сюди.

      “Може Лорену ще погодувати з виделки?”, - мене аж пересмикнуло.

      Чомусь в цей момент пригадала слова Лівії, про те, що Аліса збирається мене взяти за дружку. Я звичайно не боягузка, але все одно якось лячно. Та ця Ло, навіть у такому стані знесе мене з ніг і навіть не помітить…