ГЛАВА 1

Книга читається окремо, і як продовження, бо більшість героїв з книжки "Провчу тебе". Регулярне оновлення. Хепіенд. Візуалізація. Емоційна героїня. Сильний та зухвалий головний герой. Легка та запальна історія з гумором. Чуттєво.

АНОТАЦІЯ

     Хто я? Я Габбі… Бридка родичка моєї пречудової звідної сестри. Погана донька - чорна вівця. Не гідна бути нареченою, коханою… І ось я змушена відіграти цю “партію” знову, адже мене запросили на сімейне свято, яке відбудеться на о. Корфу. Не просто свято - весілля! От тільки саме тут чекає на мене чергове випробування, адже здається всі друзяки чоловіка моєї сестри побилися об заклад, хто швидше затягне мене у ліжко! А це вже дзуськи! Спочатку наздоженіть…!

      Габбі.

     Сказати, що це до біса погана ідея, приволочитися на цей клятий Корфу, все одно наче нічого не сказати! Але ж я тут… Таки піддалася на вмовляння своєї родини та рідні чоловіка сестри. 

      Бумеранг? Відплата? Ось як це виглядає для Вас? 

    Байдуже! Навіть переконати не намагатимусь. Для чого витрачати час. Ви й так гуртом мене записали в номінацію “негідниця року”. 

     Звичайно, зараз я щосили вдаватиму, як мені начхати на все і всіх. Повірили? А от я себе майже переконала… Майже. 

     Чому б і ні? Вмита сльозами розпачу та відчаю, самотня, забута, знову збираю своє життя по клаптиках. Продовжувати чи досить? Як думаєте, вистачить з мене покарань, за одну таки спробу бути щасливою з чоловіком, який свого часу подобався. 

     Так-так! Одразу нагадаєте Ви мені, що це був хлопець моєї сестри, але ж чи їй жалісливо голосити, коли завдяки мені такого шикарного чоловіка собі відхопила. Лівії б навпаки, щосили дякувати мені, хоча б за те, що позбавила її негідника, яким виявився мій колишній. 

    Але що це я все про минуле та про минуле. Як то кажуть - хто про минуле пригадає, той не вартий свого майбутнього!

     Досить вже! Бо саме в цей час мій літак, нарешті, торкнувся грецької землі.

     “Носика вище, розправити плечі!”, - наказую собі, бо так хочеться всіх бачити, що Ви собі навіть не уявляєте. Та не лишатися ж в літаку, цього вже точно мені ніхто не дозволить. А повернутися наступним рейсом додому - виглядатиме максимально абсурдно, навіть для мене.

    Думаєте, треба було відмовитися? Ще чого? І в очах двох родин виставити себе слабкодухою, тою, яка забігла на край світу, щоб всі про неї забули?

   “Тільки вперед! Інакше є шанс, що в усіх трапиться романтичне передозування на цьому острові! Врешті-решт антигерої теж потрібні! Дужче цінуватимуть один-одного, чи не так?”

     “Що за?...”

     Щойно спіймала свою валізу зі стрічки і попрямувала до виходу, як одразу побачила Тео *(приятель чоловіка зведеної сестри Габбі).

     “А він що тут забув?”

    Звичайно, можна повірити в те, що чекає когось, та є всього одне маленьке “але” -  в його руках величезний плакат з моїм іменем.

    Це аж настільки ніхто не хоче мене бачити, що прийшлося підіслати сторонню людину? Ну добре, можливо для Янніса він і не сторонній, а найліпший друг, але ж особисто я  бачила його від сили декілька разів.  

     Прикриваю обличчя рукою і пригинаюся, підтюпцем прямуючи до виходу з аеропорту.

     “Щоб його…”, - озираючись вигукую та ловлю першу ліпшу автівку.

—  До цього готелю підкинете? - показую водієві, який щойно зупинився біля мене, назву з буклету.

      При цьому ще й встигаю слідкувати, щоб Тео таки не побачив момент моєї втечі. 

“Боже, як соромно! Наче шахрайка якась!”

      Мушу зізнатися, що виглядає Тео саме так, яким я встигла його запам’ятати - зухвалим красенем. Здається чи зараз він виглядає ще ліпше? Повірте, щоб це розгледіти, вистачило і декількох поглядів. 

      Чому ж тоді вирішила накивати п’ятами? 

      Все просто, я себе знаю… Тим паче, як довго я вже самотня? Пів року, рік, два? Збожеволіти, як швидко минув час! Тож, слід триматися якомога далі від цього засмаглого, високого красеня, і цієї спокуси… 

     Навіть кліпнути не встигла, як моя валіза вже була закинута у багажник, а переді мною, відчинилися дверцята автівки, яку щойно зупинила. Зручно вмощуюсь на передньому сидінні.

     “Думали не впораюсь сама? Та легко!”

— Ще раз покажіть в який готель Вас відвести? - просить водій, і я повертаю голову в його бік.

— Трясця. - вихоплюється з моїх вуст, та що це сьогодні аншлаг з друзяк Янніса?

Адріан.

      “Я що це слово вголос сказала? Як незручно вийшло”, - заплющую очі, уявляю собі, що  в безпеці, цієї техніки навчив мене мій психолог. Шкода, що потім він заблокував мене скрізь. Якщо вже бути відвертою, то я жалкую, що зламала йому ніс.